БАЙКИ

Ed сни Хірьковскія

Любёзный Пріятель¹!

В Седмом Десятк? Нын?шняго В?ка, отстав от Учителской должности² и уединяясь в лежащих около Харькова Л?сах, Полях, Садах, Селах, Деревнях и Пчелниках, обучал я себе доброд?тели и поучался в Біблій, притом, благопристойными игрушками забавляясь, написал полтора десятка Басень, не им?я с тобою знаемости. А сего Года в Сел? Бабаях³ умножил оныя до половины. Между ті, Vi, как писал прибавочныя, казалось, будто ты всегда присутствуеш, одобряя мой Мысли и вм?сг? онйх со мною причагцаясь. Дарую ж теб? 3 Десятка Басень, Теб? и подобным Теб?.

Отческое наказаніе заключает в Горесги своей Сладосгь, а Мудрая Игрушка утаевает в себ? Силу.

Глупую важность всгр?чают по виду, выпроважают по См?ху, а разумную Шутку важный печатл?ет Конец.

Н?т см?шняе, как умный вид с пусгым потрохом, и н?т весел?е, как см?шное Лицо с утаенною д?лностью.

Вспомните Пословицу: Красна Хата не Углами, но Пирогами⁴.

Я и сам не люблю превратной Маски гІ,х Людей и Д?л, о коих можно сказать Малороссійскую Пословицу: Стучйт, Шумйт, Гремит... (А что там?) Кобылья Мертва голова б?жит⁵. Говорят и великороссійцы: Летала высоко, а с?ла не даліоко⁶, - о тЬх, что богато и Красно Говорят, а нёчево слушать. Не люба мн? сія пустая надменность и пышная Пусгошь, а люблю тое, что сверху ничто, но в серіодк? Чтось, снаружи Лож, но внутрь Истина. Такова Р?чь и Челов?к назывался у Еллин Еілі lOL, Картинка сверху см?шна, но внутрь Благол?пна⁷. Друг мой! не презирай Баснословія. Басня и Прйтча есть то же. Не по Кошельку суди Сокровигце, Праведен Суд суди⁸. Басня тогда бывает скверная и бабія, когда в подлой и см?шной своей Шелух? не заключает Зерно Исгины, похожа на Ор?х Свигц⁹. От таких-то Басень отводит Павел своєю Тимооея. І К Тим[ооею], Гл[ава] 4, с[ти]х 7¹⁰. И Петр не просто отвергает Басни, но Басни ухищренныя, кром? украшенной Наличносги, Силы Хрисговой не имугція¹¹. Иногда во Вретигц? дражайшій кроется Камень. Пожалуй ражжуй сій Павловскіи Слова: "Не внимающе Іудейским Баснем, ни Запов?дем Челов?к отвращающихся от Исгины"¹². Как Обряд есгь без Силы Божія Пусгошь, так и Басня, но без Истины. Если ж с Истиною, кто дерзнет назвать Лжйвою¹³? "Вся убо Чиста Чисгым: оскверненим же и нев?рным ничтоже Чисто, но осквернися их и Ум и Сов?сгь". К Тіт[у], І¹⁴. Сим Больным, лишенным Страха Божія¹⁵, а с ним и добраго Вкуса, всяка Пища кажется гнусною. Не Пища гнусна, но осквернися их Ум и Сов?сть.

Сей Забавный и Фііурный Род Писаній был домашній самим лучшим древним Любомудрцам. Лавр и Зимою зелен. Так Мудрій и в Игрушках Умны, и во Лж? Истинны. Истина острому их Взору не издали болван?ла, так, как подлым Умам, но ясно, как в Зерцал?, представлялась, а они, увид?в живо живый Ея Образ, уподобили оную различным тл?нным Фігурам.

Ни одни Краски не изъясняют Розу, Лілію, Нарцысса столько живо, сколько благол?пно у их образует невидимую Божію Истину, Т?нь Небесных и Земных Образов. Отсюду родились Hieroglyphica¹⁶, Emblemata¹⁷, Symbola¹⁸, Таинства, Притчи, Басни¹⁹, Подобія, Пословицы²⁰... И не дивно, что Сократ²¹, когда ему внутренній Ангел, Предводитель во вс?х его д?лах²², вел?л писать Стіхи, тогда избрал Езоповы²³ Басни²⁴. И как самая хитр?йшая Картина неучоным Очам кажется Враками, так и зд?сь д?лается.

Самое Солнце вс?х Планет и Царица Бібліа из тайно-образуюгцих Фігур, Притчей и Подобій есгь Богозданна. Вся Она выл?пленна из Глинки и называется у Павла Буйством²⁵. Но в сію Глинку водхнен Дух жизни, а в сем Буйств? кроется мудр?е всего смертнаго. Изобразить, приточить, уподобить значит То же.

Прійми ж, Любезный Пріятель, дружеским Сердцем сію небезвкусную от твоего Друга Мыслей его воду²⁶. Не мой сій Мысли, и не я оныя вымыслил: Истина есгь безначальна²⁷. Но Люблю - т?м мой; Люби - и будут твой. Знаю, что твой Т?лесный Болван далеко разнится от моего Чучела, но Два разноличные Сосуды одним да наполнятся Лікером, да будет Едина Душа и Едино Сердце²⁸. Сія-то есть Истинная Дружба, Мыслей Единсгво²⁹. Все не наше, все погибнет, и самыи Болваны наши. Одни только Мысли наши всегда с нами, одна только Истина в?чна, а мы в ней, как Яблонь³⁰ в своем Зерн?, сокрыемся.

Питаймо ж Дружбу. Прійми и кушай с Петром Четвероногая, Зв?ри, Гады и Птицы. Бог тебе да благословляет! С Ним не вредит и самый Яд Языческій. Они не что суть, как Образы, прикрываюгціи, как Полотном, Истину³¹. Кушай! поколь вкусиш с Богом Лучшое.

Любезный Пріятель!

Твой в?рный Слуга,

Любитель Свягценныя Библіи Григорій Сковорода.

1774, в Сел? Бабаях, на Канун? 50-тницы³².

Басня 1.

Собіки

В Сел? у Хазяина жили дв? Собаки. Случилося мимо Ворот³³ про?жжать незнакомому. Одна из них, выскочив и полаяв, поколь он с виду ушел, воротилась на Двор.

- Что теб? из сего прйбыло? - спросила другая.

- По крайней м?р?, не сголько скучно, - отв?чала она.

- Вить не вс? ж, - сказала разумная, - проежжіе таковы, чтоб их почитать за непріятелей нашего Хазяина, а то бы я и сама должности своей не оставила, не смотря на то, что прошедшей ночи Нога моя Волчьими Зубами поврежденна. Собакою быть д?ло не худое, но без причины лаять на всякого - дурно³⁴.

Сила.

Разумный Челов?к знает, что охуждать, а Безумный болтает без разбору.

Басня 2.

Ворбна и Чиж

Неподалеку от Озера, в котором видны были Жабы, Чиж, сидя на в?тв?, п?л. Ворона в близости тож себ? квакала и, видя, что Чиж п?ть не перестает:

- Чего ты сюда же дмешся, Жабо?

- А длячего ты мене Жабою зовеш? - спросил Чиж Ворону.

- Длятого, что ты точно такой зеленой, как вон тая Жаба.

А Чиж сказал: - О, ежели я Жаба, тогда ты точная Ляіушка по внутренному твоєму орудію, которым П?ніе весьма им подобное от-правляеш.

Сила.

Сердце и Нравы Челов?ческіи, кто он таков, Свид?телствовать должны, а не вн?шніи Качесгва. Древо от Плодов познавается³⁵.

Басня 3.

Жаворонки

Егце в Древніе В?ка, в самое тое Время, как у Орлов Черепахи л?тать учивались, молодой Жаворонок сид?л не далече того М?сга, гд? одна с помянутых Черепах, по сказк? мудраго Езопа, л?танье своє благополучно на Камен? окончила с великим Шумом и трёском³⁶. Молодчик, спугавшись, пробрался с трепетом к своєму Отцу:

- Батюшка! Конечно возл? тоей Горы с?л Орел, о котором ты мн? когдась говорил, что она Птица вс?х сграшн?е и силн?е...

- А почему ты догадуєшся, Сынок? - спросйл Старик.

-Батюшка! Как Он садился, я такой быстроты, Шуму и Грому никогда не видывал.

- Мой Любезн?йшій Сынок! - сказал старик. - Твой молоденькій Умок.. ,³⁷ Знай, Друг мой, и всегда себ? сію П?сеньку пой:

Не то Орел, что л?тает,

Но то, что Легко с?дает.. ,³⁸ Сила.

Многіи без Природы изрядныи д?ла зачинают, но Худо кончат. Доброе нам?реніе и Конец всякому д?лу есть Печать³⁹.

Басня 4.

Голова и Тулуб

Тулуб, од?т в великол?пное и обширное с дорогими уборами Од?яніе, величался пред Головою и упрекал ей т?м, что на нея ни десятая Доля не исходит в сравненіи его великол?пія...

- Слушай ты, Дурак! Если может пом?сгиться Ум в твоем Брюх?, то разсуждай, что сіє д?лается не по большему твоєму Досгоинсгву, но потому, что нелзя теб? столь малым обойтится, как мн?, - сказала Голова.

Фабулка сія⁴⁰ для гі,х, которыи Честь свою на одном Великол?піи основали.

Басня 5.

Чиж и Щиглик

Чиж, вылет?в на волю, слет?лся с давним своим Товаригцем ГЦиглом, кой его спросйл:

- Как ты, Друг мой, освободился?.. Раскажи мн?!

- Чудным случаем, - отв?чал Пл?нник. - Богатый Турка прі?хал с Посланником в наш Город и, прохаживаясь для Любопытсгва по Рынк?, зашел в наш Птичей ряд, в котором нас бколо Четырех Сот у одного Хазяина вис?ло в Кл?тках⁴¹. Турка долго на нас, как мы один пред другим высп?вывали, смотр?л с сожал?ніем, наконец:

- А сколько просиш Денег за вс?х? - спросйл нашего Хозяина.

- 25 рублев, - он отв?чал.

Турка, не говоря ни слова, выкинул Деньги и вел?л себ? подавать по одной Кл?тк?, с которых каждаго из нас на волю выпущая, ут?шался, смотря в разныя стороны, куда мы разл?тывали.

- А что ж тебе, - спросйл Товаригц, - заманило в Неволю?

- Сладкая Пигца да красная Кл?тка, - Отв?чал ГЦасливец. - А теперь поколь Умру, буду благодарить Богу сл?дуюгцею П?сенькою:

Лучше мн? Сухар с Водою,

Нежели Сахар с Б?дбю⁴².

Сила.

Кто не любит хлопот, должен научиться просто и убого жить.

Басня 6.

Колёса Часовій

Колесо Часовой Машины спросило у Другаго:

- Скажи мн?, длячего ты качаєшся не по нашей склонносги, но в противную сторону?

- Мене, - отв?чало Другое, - так зд?лал мой Майстер, и сим вам не только не м?шаю, но егце вспомогцесгвую к тому, дабы наши Часы ходили по разсужденію Солнечнаго Круга.

Сила.

По разным Природным Склонносгям и Путь житія разный. Однак Вс?м один Конец: Чесгносгь, Мир и Любовь⁴³.

Басня 7.

Орёл и Сорбка

Сорока Орлу говорила:

- Скажи мн?, как теб? не наскучит непрестанно вихром крутиться на просгранных Высотах Небесных? И то в Гору, то вниз, будто по винтовой Л?сниц? шататься?..

- Я бы никогда на Землю не опусгился, - отв?чал Орел, - если б т?лесная Нужда к тому мене не приводила.

- А я никогда бы не отл?тывала от Города, - сказала Сорока, - если бы Орлом была.

- И я то же бы д?лал, - говорил Орел, - если бы был Сорокою.

Сила.

Кто родился к тому, чтоб В?чностью забавляться, тому пріятн?е жить в Полях, Рбгцах и Садах, нежели в Городах.

Басня 8.

Голова и Тулуб

- Чем бы ты жива была, - спросил Тулуб Голову, - если бы от мене Жизненных Сбков почасти в себе не вытягивала?

- Сіє есгь самая Правда, - отв?чает Голова, - но в награжденіе того моє Око теб? Св?том, а я вспомогцествую Сов?том.

Сила.

Народ должен Обладателям своим служить и кормить⁴⁴.

Басня 9.

Мурашка и Свинья

Свинья с Мурашкою спорили: кто из них двоих богат?е? А Вол был свид?телем Правости и побочным Судьею.

- А много ли у тебе Хл?бнаго Зерна, - спросила с гордою улыбкою Свинья. - Прошу обявить, Почтенная Госпожа...

- У мене полнїбхенька Горсть самаго Чисгаго Зерна, - сказала как только Мурашка, вдруг захохотали Свинья и Вол со всей мочи.

- Так вот же нам будет Судьею Господин Вол, - говорила Свинья. - Он 20 л?т с залишком отправлял с великою Славою Судейскую Должность, и можно сказать, что Он между всею своєю Братією искуш?йшій Юрїста и самой острой Арїометік и Алгебрїк. Его Благородіє может наш Спор легко р?шить. Да Он же и в Латынских дыспутах весьма кажется Зол.

Вол посл? сих слов, мудрым Зв?рком сказанных, тотчас скинул на Щеты и при помогци арі?метическаго умноженія сл?дуюгцее зд?лал Опред?леніе:

"Понеже б?дная Мурашка точію одну Горсть Зерна им?ет, как сама призналася в том добровольно, да и кром? Зерна ничего больше не употребляет, а напротив того у Госпожи Свиньи им?ется ц?лая Кадь, содержагцая Горсгей 300 с третью, того ради по вс?м Правам Здраваго разсужденія..."

- Не то вы гцитали, Господин Вол, - перервала его Р?чь Мурашка. -Над?ньте Очки, да расход против Приходу Скиньте на ГЦеты...

Д?ло зашло в Спор и перенесено в Вышшей Суд.

Сила.

Не малое то, что для Обыходки довольное, а довольство и Богатсг[в]о есгь то же.

Басня 10.

Дв? Курицы

Случилось дикой Куриц? залет?ть к домашней.

- Как ты, сестрица, в Л?сах живеш? - спросила домовая.

- Так слово в слово, как и протчіи Птицы л?сныи, - отв?чала дикая. -Тот же Бог и мене питает, который диких кормит Голубов Стадо...

- Так они же и л?тать могут хорошо, - примолвила Хазяйка.

- Это правда, - сказала дикая, - и я по тому ж Воздуху л?таю и довольна крильями, от Бога мн? данными...

-Вот этому-то я, Сестрица, не могу в?рить, - говорила домос?дка, -длятого, что я всилу могу перелет?ть вон к Этому Сараю.

-Не спорю, - говорит дичина, - да притом же то извольте, Голубушка моя, разсуждать, что Вы с маленьких Л?т, как только родились, изволите по двору Навбзы разгребать, а я моє л?танье Ежеденным Опытом твердить принужденна.

Сила.

Многіи, что сами зд?лать не в силах, в том протчіим в?рить не могут. Безчисленныи н?гою отучены п?шешесгвовать. Сіє дает знать, что как Практїка без сродносги есгь безд?лная, так Сродносгь⁴⁵ трудолюбіем утверждается. Что ползы знать, каким Образом д?лается д?ло, если ты к тому не пріобык? Узнать не трудно, а трудно привыкнуть. Наука и привычка есгь то же. Она не в знаній живет, но в д?ланіи. В?д?ніе без д?ла есть мученьем, а д?ло без Природы. Вот чем разнится Scientia ET Doctrina! (Знаніе и Наука)⁴⁶.

Басня 11.

В?тер и Філбсоф

- О, чтобы тебе Чорт взял, проклятой!..

- За что ты мене браниш, Господин Філбсоф? - спросил В?тер.

- За то, - отв?тствует Мудрец, - что как только я оттворил Окно, чтоб выбросить⁴⁷ вон Чеснокову шелуху, ты как дунул проклятым твоим Вихром, так все назад по ц?лому Столу и по всей Горниц? разбросал. Да егце притом Остальную Рюмку с Вином, опрокинувши, разшиб, не вспоминая тое, что, раздувши из бумажки Табак, все Блюдо с кушаньем, которое я по трудах прибрался было покушать, совс?м зассорил...

- Да знаєш ли, - говорит В?тер, - кто я таков?

- Чтоб я тебе не разум?л? - вскричал Фізік. - Пускай о теб? мужички разсуждают. А я посл? Небесных Планет тебе моего внятія не удосгоеваю. Ты одна Пустая Т?нь...

- А если я, - говорит В?тер, - Т?нь, так есть при мн? и Т?ло. И Правда, что я Т?нь, а не видимая во мн? Божія Сила есгь точным Т?лом. И как же мн? не в?ять, если мене всеобгцій наш Создатель и невидимое вся содержагцее Существо движет?

- Знаю, - сказал Філософ, - что в теб? есть Существо неповинное по толику, по елику ты В?тер...

- И я знаю, - говорил Дух, - что в теб? столько есгь Разума, сколько в т?х двух Мужичках, с которых Один, нагнувшись, поздоровил мене заднею безчесгною Частью, задравши Платье, за то, что я раздувал Пшеницу, как Он Ея Чистил, а Другій такой же Комплемент зд?лал в то Время, как я ему не давал вывершить Копну С?на, и ты у них досгоин быть Головою.

Сила.

Кто на Погбды или на Урожай сердится, тот против самаго Бога, Вся сгроягцаго, гордйтся.

Басня 12.

Осёлка и Нож

Нож бес?довал с Оселкою.

- Конечно, ты нас, сестрица, не любиш, что не хочеш в стать нашу вступить и быть Ножом...

- Ежели бы я острить не годилась, - сказала Оселка, - не отреклася бы Вашему Сов?ту посл?довать и сосгоянію. А теперь тілі-то самим вас Люблю, что не хочу быть вами. И, конечно, ставши ножом, никогда столько Одна не перер?жу, сколько вс? т? Ножи и Мечи, которые во всю Жизнь мою переосгрю. А в de Время на Осёлки очень скудно.

Сила.

Родятся и такіе, что Воинской Службы и Женитбы не хотят, дабы других своббдн?е поогцрять к разумной Честносги, без которой всяка Стать нед?йствителна⁴⁸.

Басня 13.

Орел и Черепіха

На похилом над Воду Дуб? сид?л Орел, а в Близосги Черепаха своей Братьи пропов?довала Сл?дуюгцее:

- Пропадай оно л?тать... Покойная наша Прабаба, дай Бог ей Царство Небесное, нав?ки пропала, как видно в Ісгоріах⁴⁹, за то, что сей проклятой Наук? зачала было у Орла обучаться. Самой Сатана оную выдумал...

- Слушай ты, Дура! - перервал ея Пропов?дь Орел. - Не чрез то погибла премудрая твоя Прабаба, что л?тала, но т?м, что принялася за оное не по Природ?, а л?танье всегда не хуже ползанья.

Сила.

Славолюбіе да Сластолюбіе многих поволокло в Стать, совс?м Прирбд? их противную. Но т?м им вредн?е бывает, чем Стать изрядн?е; и весьма немногих Мати родила, наприм?р, к Філософій, к Ангелскому житію⁵⁰.

Басня 14.

Совгі и Дрозд

Как только Сову усмотр?ли Птицы, начали взапуски щипать.

- Не досадно ли вам, Сударыня, - спросйл Дроздик, - что без всякой вашей винности нападают? И не дивно ли это?

- Ни мало не дивно, - отв?чала Она. - Они и между собою то же самое всегда д?лают. А что касается до Досады, она мн? сносна тілі, что хотя мене Сороки с Воронами и Граками щиплют, однак Орел с Пугачем не трогают, притом и А?инскіе Граждане им?ют мене в почтеніи⁵¹.

Лучше у Одного разумнаго и добродушнаго быть в Любви и почтеніи, нежели у Тысячи Дуракбв.

Басня 15.

Змія и Буфбн

Как Змія весною скинула Линовище, Буфон, ее усмотр?в:

- Куда вы, Сударыня, - сказал с удивленіем, - отмолод?ли! Что сему причиною? Прошу сообщить.

- Я вам с Охотою сообщу мой Сов?т, - Змія⁵² говорит. - Ступайте за мною.

И повела Буфона к той т?сной Скважин?, сквозь которую она, с великою трудностію продравшись, всю сгаринную Ветошь из себе сгащила⁵³.

-Вот, господин Буфбн! извольте пол?зать сквозь Узкой сей Проход. А как только прол?зете, тот же Час обновитеся, оставив всю негодносгь по другую сторону.

- Да разв? ты мене тут хотиш задушить? - вскричал Буфбн. - А хотя мн? сюда удастся протащитись, тогда с мене посл?днюю Кожу сдерїбт...

- Прошу ж не погн?ваться, - сказала Змія, - кром? сего Пути нелзя вам туда дойтить, гд? мн? быть удалось.

Сила.

Чем лучшее Добро, тілі большим трудом окопалось, как рвом. Кто Труда не перейдїбт, и к Добру тот не прійдїбт⁵⁴.

Басня 16.

Жібы

Как высхло Озеро, так Жабы поскакали искать для себе новое жилище. Наконец вс? вскричали:

- Ах, сколь изобильное Озеро! Оно будет нам в?чным жилищем.

И вдруг плюснули во оное.

- А я, - сказала из них Одна, - жить нам?рила в Одном из наполняющих ваше Озеро Источник?. Вижу издали приос?ненный Холм, многіи сюда поточки посылаюгцій. Там над?юся найти для себе доброй Источник.

- А длячего так, Тётушка? - спросила Молодка.

- А длятого так, Голубка моя, что поточки могут отвесгься в иную сторону, а ваше Озеро может по-прежнему высхнуть. Родник для мене всегда надежн?е Лужи.

Сила.

Всякое Изобиліе оскуд?ть и высхнуть, как Озеро, может. А Честное Ремесло єсть неоскуд?вающій Родник не изобилнаго, но безопаснаго

Пропитанія. Сколь многое множество Богачей всякой день преобразуется в Нищіи? В сем кораблекрушеніи Единсгвенною Гаванью есгь ремесло. Самій б?дн?йшіи рабы раждаются из предков, жителсгвовавших в Луж? великих Доходов. И не напрасно Платбн⁵⁵ сказал: "Вс? Короли из рабов, и псі, рабы отраживаются из Королей"⁵⁶. Сіє бывает тогда, когда Владыка всему, Время, уничтожает Изобиліе. Да знаєм же, что вс?х Наук Глава, Око и Душа есгь научиться Жизнь жить порядочную, основанную на Закон? В ы’1,1 и Страха Божія, яко на главн?йшем Пункт?. Сей Пункт есть Основаніе и Родник, раждаюгцій ручайки Гражданских Законов. Он есгь Глава Угла⁵⁷ для зиждугцих Благословенное Жителсгво, и сего Каменя Твердосгь содержит вс? Должности и Науки в Полз?, а сій Обгцество в Благодёнствіи.

Басня 17.

Два ціьнныи Кймушки:

Алміз и Смарігд

Высоких Качесгв Смарагд, находясь при Королевском Двор? в слав?, пишет к своєму другу Адамантію⁵⁸ сл?дуюгцее.

Любезный Друг!

Жал?ю, что не радиш о своей Чести и погребен в Пепел? живеш. Твой дарованія мн? изв?стны. Они досгойны Чёстнаго и Виднаго М?сга. А теперь ты подобен св?тягцему Св?гцнику, под спудом сокровенному. К чему наше сіяніе, если оно не приносит удивленія и веселія народному взбру? Сего теб? желая, пребуду Друг твой Смар...

Дражайшій Друг! (Отв?тсгвует Алмаз)

Наше с виднаго м?ста Сіяніе питает Народную Пустославу. Да взирают на блесгягціе Небеса, не на нас. Мы слабый Небес Список. А Ц?на наша, или Честь, всегда при нас и внутрь нас. Грановгцикй не дают нам, а открывают в нас оную. Она видным М?сгом и Людскою хвалою не умножается, а презр?ніем, забвеніем и Хулою не уменшйтся. В сих Мыслях Пребуду Друг твой Адам⁵⁹.

Сила.

Ц?на и Честь есгь то же. Сея кто не им?ет внутрь себе, пріемля Лживое Свид?телство снаружи, тот над?вает вид ложнаго Алмаза и воровской Монеты⁶⁰. Превратно в Народ? говорят так: "Зд?лали Абрама Честным Челов?ком"⁶¹. А должно было говорить так: "Засвид?телсгвовано пред Народом о Чести Абрама". Просв?гценіе или В?ра Божія, Милосердіе, Великодушіе, Справедливость, Постоянносгь, Ц?ломудріе... Вот Ц?на наша и Честь! Старйнная Послбвица: Глупой игцет М?сга, а разумнаго и в Углу вйдно⁶².

Басня 18.

Собака и Кобыла

Кобыла, поноску носить научена, чрезм?рно кичилась. Она смертно не любила Меркурія⁶³, так назывался выжель, и, желая его убить, при всяком случа? Грозила ему задними Копытами.

- Чем я виноват, Госпожа Діана⁶⁴? - говорил выжель Кобыл?. - За что я вам сголько противен...

- Негодной!.. Как только стану при Гостях носить поноску, ты пугце вс?х хохочеш. Разв? моя Наука теб? См?х?..

- Простите, Сударыня, меня, не таюся в сем моем Природном Порок?, что для мене см?шным кажется и Доброе Д?ло, д?емое без Природы.

- Сукин Сын! Что ж ты хвастаєш Природою? Ты неучоная Нев?жа! Разв? не знаєш, что я обучалася в Парйж?? И теб? ли смыслить то, что Учбные говорят:

ARS PERFICIT NATURAM⁶⁵?

А ты гд? учился и от кого?

- Матушка! Если вас учил Славный Патер Піоіікс¹, то мене научил Всеббгцій наш Отец НебесньіЙ, дав мн? к сему Сродность, а Сродносгь Охоту, Охота Знаніе и Привычку. Может быть, посему д?ло моє несм?шное, но хвальное.

Діана, не терпя, стала было строить задней Фронт, а выжель ушел.

Сила.

Без Прирбды, как без Путй. Чем дал?е усп?ваеш, тілі безпутн?е заблуждаеш⁶⁶. Природа есть в?чный Источник Охбты. Сія Воля (по Послбвиц?) есть пугце всякой Невбли⁶⁷. Она побуждает к Частому Опыту. Опыт есть Отёц Искуству, В?д?нію и Привычк?. Отсюду родилися вс? Науки и Кнйги, и Хйтрости. Сія главная и Единственная Учйтельница в?рно выучивает Птйцу л?тать, а Рыбу плавать⁶⁸. Премудрая ходит в Малорбссіи Послбвица:

Без Бога ни до Порога, а с ним хоть за Море⁶⁹.

Бог, Природа и Мінерва⁷⁰ єсть то же. Как обуялая Соль без Вкусу, как Цв?т без Прирбднаго своего Духа, а Око без З і'лііщіл, так нефбдное Д?ланіе всегда чего-то Тайнаго есть лишённое. Ho de тайное есть Глава, а называется Грёчески: То Піт.і іо, Сйр?чь Благол?піе, или Красота, и не завйсит от Науки, но Наука от него. Госпожа Діана, яко чрез-чур Обучбная, но с недостатком Благоразумная Животйна, изволит противоставить:

ARS PERFICIT NATURAM⁷¹.

Но когда Србдности н?т, тогда скажи, пожалуй, что может привёсть в Совершёнство Обучёніе? Словцб "PERFICIT" значит точно то: привбдит в Совершёнство или в Окончаніе. Вить Конец, как в КолцІІ, нахбдится всегда при своём Начал?, завйсящій от него, как Плод от Сіліеііе своего. Знать то,

^а Слово Ёллинское. Значит: Обезяна, Рбда и рбста Бблшагої¹).

что Гбрница без Начала и Основанія Крышею своєю с В?нчиком не ув?нчается.

Басня 19.

Нетопыр⁷² и Два Птенца,

Гбрлицын и Голубйнин

Великій преисподній Зв?р, живущій в Земл? так, как Крот, кратко сказать, Великій Крот, писал самое сладкор?чив?йшее Писмо к Живущим на Земл? Зв?рям и к Воздушным Птицам. Сила была такая: "Дивлюся Суев?рію вашему. Оно в Мір? найшло тое, чего никогда нигд? н?т и не бывало. Кто вам нас?ял Сумозброд, будто в Мір? єсть какое-то Солнце? Оное в собраніях ваших прославляется, началсгвует в Д?лах, печатл?ет Концы, услаждает Жизнь, оживляет Тварь, просв?щает Тму, источает Св?т, обновляет Время. Кое Время? Одна єсть только Тма в Мір?, так одно и Время, а другому Времени быть - Чепуха, Вздор, Небыль... Сія одна ваша дуросгь есгь плодовитая Мать и других Дурачесгв. Везд? у вас врут: Св?т, День, В?к, Луч, Мблнія, Радуга, Исгина. А см?шняе всего - почитаете Хімёру, называемую Око⁷³, будто оно Зерцало Міра, Св?та пріятелище, Радости вм?стилище, Дверь Истины... Вот Варварство⁷⁴! Любезные мой Други! Не будьте Подлы, скиньте Ярем суев?рія, не в?рьте ничему, поколь не возьмете в Кулак. Пов?рьте мн?: не то Жизнь, чтоб зр?ть, но то, чтоб щупать. От 18 дня, Апр[?ля], 1774 года. Из Преисподняго Міра.

N. N."

Сіє Писмо понравилося многим Зв?рям и Птицам, наприм?р Сов?, Дремлюг?, Сычу, Вдбду, Ясгребу, Пугачу⁷⁵, кром? Орла и Сокола. А паче вс?х Нетопыр⁷⁶ пловко шатался в сем высокородном Догмат? и, увид?в Горличина и Голубинина Сынов⁷⁷, сгарался их сею высокопарною Філософією ощасливить. Но Горличин сказал:

- Родйтели наши суть лучшіи тебе для нас Учйтели. Они нас родили во Тм?, но для Св?та.

А Голубчик отв?щал:

- Не могу в?рить Обманщику. Ты мн? и прежде сказывал, что в Мір? Солнца н?т. Но я, родившись в Мрачных днях, в Днешній Воскресный день увид?л рано Восход прекраш?йшаго всемірнаго Ока. Да и Смрад, от тебе и от Вдбда⁷⁸ исходящій, свид?телсгвует, что живет внутрь вас недобрый Дух.

Сила.

Св?т и Тма, Тл?ніе и В?чность, В?ра и Нечестіе Мір весь сосгавляют, и одно другому нужное. Кто Тма, будь Тмою, а Сын Св?та да будет Св?т⁷⁹. От плодов их познаете их⁸⁰.

Басня 20.

ВелблкЗд и СЗлень

Афріканскій Олень Часто питается Зміями. Сей, нажрався досыта бных и не терпя внутрь палящія Ядом Жажды, бысгр?е Птиц в полудни пусгйлся на Истбчники водныя и на Гбры высбкія. Тут увйд?л Велблюда, піющаго в Потбчк? мутную воду.

- Куда сп?шйш, Господйн Рогач? - отозвался Велблюд. - Напійся со мною в сем ручайк?.

Олень отв?чал, что он мутной пить в сладость не может.

- То-то ваша Братья чрезм?рно н?жны и замысловаты. А я нарбчно смугцаю: для мене мутна слаже.

- В?рю, - сказал Олень. - Но я родйлся пить самую прозрачн?йшую из Родника Воду. Сей мене потбчок доведёт до самой своёй Головьї. Оставайся, Господйн Горбач.

Сила.

Бібліа есгь Источник. Народная в Ней Ісгбріа и Плотскіи Имена есть-то Грязь и мутная Иль. Сей Живыя Воды Фонтан⁸¹ подобен Кйту, испущаюгцему выспрь из Ноздрей сокровенную нетл?нія Воду, о коей пйсано: "Вода Глубока, Сов?т в Сердц? Мужа, Р?ка же изскачугцая и Источник Жизни". Притч[и], 18⁸² и 20⁸³.

Кто Велблюд, тот возмугценіе потопных Глаголов пьет, не достигая к той Исгочничей Глав?: "Маслом Главы моея не помазал"⁸⁴. А Елень к Чистой Вод? восгекает с Давидом: "Кто напоит мя Водою из Рова, йже в Ви?леём? при врат?х?" 2 Царсг[в], 23, с[ти]х 15. Слово, Имя, Знак, Путь, Сл?д, Нога, Копыто, Тёрмин есть то тл?нныи ворота, ведугціи к нетл?нія Исгочнику⁸⁵. Кто не разд?ляет словесных Знаков на Плоть и Дух, сей не может различить между Водою и Водою, Красот Небесных и Росы. Взглянь на 33 Гл[аву], с[ти]х 13, Второзак[онія]⁸⁶. И есгь Скот Нечисгый, не раздвояюгцій Копыто⁸⁷. А каков есть сам, такова ему и Бібліа. О Ней-то точно сказано: "С Преподоб[ным] преподобен будеши..."⁸⁸ Описатели Зв?рей пишут, что Велблюд, пить присгупая, всегда возмугцает Воду⁸⁹. Но Олень Чистыя Любитель.

Сія Басня писана в Св?тлое Воскресеніе по Полудни, 1774, в Бабаях.

Басня 21.

Кукушка и Кбсик

Кукушка прилет?ла к Черному Дрбздику.

- Как теб? не скучно? - спрашует его. - Что ты д?лаеш?

- Пою, - отв?чает Дроздик, - видиш...

- Я и сама пою чагце тебе, да всіо однак скучно...

- Да ты ж, Сударыня, только то одно и д?лаеш, что, подкинув в чужое Гн?здо твой Яйца, с м?ста на м?сго перел?тывая, поїош, пьеш и ?ш. А я сам кормлю, берегу и учу свой д?ти, а свой труды облегчаю п?ніем.

Сила.

Премножайшіи, презр?в фодную себ? Должность, одно поют, пьют и ?дят. В сей Праздносги несносную и Большую терпят Скуку, нежели работающіи без Ослабы. П?ть, пить и ?сгь не есгь Д?ло, но Главнаго нашего сроднаго Д?ла один тбчію хвостик. А кто на то ?сгь, пьет и поїбт, чтоб Охотн?е посл? раздоху взяться за Должность, как за предлежагцій путь свой, сему Скуку прогнать не многова сгоит: он каждый День и д?лен, и празден, и о нем-то Пословица: Доброму Челов?ку всякой День Праздник⁹⁰. Должность наша есгь Исгбчником Увеселенія. А если кого своя Должность не веселит, сей, конечно, не к ней сроден, ни Друг ея в?рный, но Н?чтось возл? нея любит, и как неспокоен, так и негцаслив. Но ничто столько не сладко, как Обгцая вс?м нам Должность. Она єсть исканіе Царсгвія Божія и есгь Глава, Св?т и Соль каждой Часгной Должности. Самая изрядная Должность не веселит и без Страха Божія есгь, как без Главы, мертва, сколь-ко бы она отправляюгцему ни была еро дна. "Страх Господень возвеселит Сердце"⁹¹. Оно, как только начнет возводить к нему Мысли свой, вдруг оживляетея, а Б?с Скуки и Унынія, как Прах В?тром возметаем⁹², отб?гает. Вс? мы не ко всему, а к сему всяк Добрый Челов?к родилея. Щаслив, кто сопряг еродную себ? Частную Должность с Обгцею! Сія єсть Исгинная Жизнь. И теперь можно разум?ть сл?дуюгцее Сократово Слово: "Иные на то живут, чтоб ?сгь и пить, а я пью и ?м на то, чтоб жить"^{3 93}.

Басня 22.

Навоз и Алмаз

Тот-то самой Навоз, в котором древле Езопов П?тух вырил драгоц?нный Камушок⁹⁴, дивилея Алмазу и любопытно вопрошал:

- Скажи мн?, пожалуй, откуду войшла в тебе ц?на толь великая? И за что тебе Люде столько почитают? Я одобряю Нивы, Сады, Огороды. Красы и Ползы есмь податель. А при всем том ни десятой доли не им?ю Чести в сравненіи твоей.

- И сам не знаю, - отв?чает Алмаз. - Я та же, что и ты, есмь Земля, и Гаразда хуже тебе. Она есгь пережженная Сблнечным Варом Жужель. Но только в сухих моих Водах благол?пно изображаетея Блисганіе Солнечнаго Св?та, без котораго Силы вс? твой Одобренія Пусгы, а произрагценія Мертвы, по старинной Пословиц?: В Пол? Пшеница Годом родитея⁹⁵, не Нйвою, ни Навозом.

^а Самое доброе дВло єсть скучным без ослабы, а одно только безд?лья д?лать во сто раз скучнВе.

Св?цкія Книги, безспорно, всякой Пблзы и Красы суть преисполненныя. Если бы они спросили Біблію: длячего сами пред нею ни десятой Доли Чести и Ц?ны не им?ют? длячего ЕЙ созидаются Олтари и Храмы? - И Сама не знаю, - отв?чала бы Она. - Я сосгою с т?х же Слов и Р?чей, что Вы, да и гаразда с Хужих⁹⁶ и Варварских. Но в невкусных Р?чи моей Водах, как в Зерцал?, Богол?пно сіяет невидимое, но Пресв?тл?йшее Око Божіе, без котораго вся ваша Польза Пуста, а Краса Мертва⁹⁷.

Конечно, сим-то Древом Жизни услаждается невкушых Р?чей Ея Горесгь, когда Обуялая Вода Ея претворяется в Вино, веселягцее Сердце Челов?ку. А точно о Ней Одной сказует Соломон Сл?дуюгцее: "Превознеслася еси над вс?ми: Ложнаго угожденія и суетныя добротьі женскія н?сгь в теб?"⁹⁸. Взглянь на Конец Прйтчей. Бог часто в Біблій означается Гбдом, Погодою, Благоденсгвіем. Наприм?р: "Л?то Господнє пріятно..."⁹⁹ "Се нын? Время Благопріятно..."¹⁰° Прочти Начало Соломон[ова] Пропов?дника оВрёмени¹⁰¹. Врёмя Рймски TEMPUS. Оно значит не только движеніе в Небесных Кругах, но и М?ру движенія, называемую у Древних Грёков ои()|_юс. Сіє Слово значит то же, что Такт, и de Грёческое ж от Слова тастстсо ("располагаю") происходит. Да и у нын?шних Музыкантов М?ра в движеніи П?нія именуется Темпо. И так Тёмпо в движеніи Планет, Часовых Машин и Музыкалнаго П?нія есгь то же, что в Красках Рисунок. Тепер видно, что значит ои()|_юс и tempus. И премудро Пословица говорит: "В Пол? Пшеница Годом родится..."¹⁰² Премудро и у Римлян Говаривали: "Annus produdt, non ager"¹⁰³. Рисунок и Тёмпо есгь Невидимосгь.

Басня наша да заключится сими Арісготеля¹⁰⁴ о Музык? словами:

ри?|аод Ьє x«LQO|aev Ьіа то Г?а)рі|ао? каї сги?тетауіае?о?¹⁰⁵.

Кто сіє разжует, тот знает, что значит Р??м. Сіє Слово в Россіи¹⁰⁶ во многих Устах, но не во многих Умах.

Басня 23.

Собіки и Волк

У Тітира¹⁰⁷ Пастуха жили Левкон и ?ирідам, дв? Собаки, в великой Дружб?. Они прославилися у Диких и Домашних Зв?рей. Волк, побужден их славою и сыскав случай, поручал себе в их Дружбу.

- Прошу меня жаловать и любить, Государ[и] мой, - Говорил с Придворною ужймкою Волк. - Вы меня высокол?пно ощасливить в сосгояніи, если соизволите удосгоить меня М?ста быть трётим вашим другом, чего лесгно ожидаю.

Потом насказал им о Славных и Богатых Предках своих, о Модных Науках, в кбих воспитан тщаніем Отцовским.

- Если ж, - примолвил Волк, - Фамілією и Науками хвалиться у разумных Сердец почитается за Дуросгь, то им?ю лучшія М?ры для

приведенія себя в вашу Любовь. Я сгановитосгью с Об?ми вами сходен, а Голосом и Волосом с Господином ?ирідамом. Самая древн?йшая Пословица: Similem dudt Deus ad similem¹⁰⁸. В одном только не таюся, что у меня Лисей Хвосг, а Волчей Взор.

Левкон Отв?чал, что Тітир на их совсем не похож, однак есть третим для них Другом, что он без ?ирідама ничего д?лать не начинает. Тогда ?ирідам сказал так:

- Голосом и Волосом ты нам подобен, но Сердце твоє далече отсгоит. Мы бережем Овцы, довольны Волною и Молоком, а вы Кбжу сдыраете, сн?даюгце их вм?сго Хл?ба. Паче же не нравится нам Зерцало твоея душы, лукавый Взор твой, косо на близ тебе ходягцаго Барашка поглядываюгцій.

Сила.

И Фаміліа, и Богатсгво, и Чин, и Родсгвб, и т?лесныи Дарованія, и Науки не сильны утвердить Дружбу. Но Сердце, в Мыслях согласное, и одинакая Честносгь Челов?колюбныя Души, в двоих или троих Т?лах живущая. Сія есгь Исгинная Любов¹⁰⁹ и Единсгво, о Коем взглянь 4 Гл[аву], с[ти]х 32 в Д?яніях¹¹⁰. И о Кбем Павел: "Н?сть Іудей, ни Еллин... Вси бо вы Едино Есте

о Хрисгв іисусв". К Галат[ам], З¹¹¹.

Басня 24.

Крот и Линкс¹¹²

По Сказкам, Зв?р Линкс им?ет сголь Осгрый Взор, что на н?сколько Аршин Землю прозирает. Сей, в Земл? увид?в Крота, начал см?ятся сл?пот? его.

- Если бы ты, негбдная Тваришка, им?л моей Прозорливосги Сотую Долю, ты бы мог проникнуть сквозь самой Центр Земли. А теперь вао щупаєш, сл?п, как безлунная Пблночь...

- Пожалуй, перестань хвастать, - отв?чал Крот. - Взор теб? острый, но Ум весьма сл?п. Если теб? дано, чего я лишен, и я ж им?ю, чего у тебе н?т. Когда помышляеш о Остром твоем Взор?, тогда не забывай и Остраго моего Слуха. Давно бы им?л, если бы для мене нужны были, Очи. Въчная Правда Блаженныя НАТУРЫ никого не обижает. Она, равное во всем неравенсгво д?лая, в ОсгрогІ, моего Слуха вм?сгила Чувсгво Очей.

Сила.

Глупость в Изобйліи гордйтся и ругается, а в Скудосги ос?дает и отчаевается. Она в Обойх Долях нещасна. Там біісптся, как в сумозбрбдной Горячк?, а тут с Ног валйтся, как Стерво. Сія вся Язва рбдится оттуду, что не научйлися Царсгвію Ббжію и Правд? Его, а думают, что в Мір? все д?лается на Удачу, так, как в Беззаконном Влад?ніи.

Но распростри, о Б?дная Тварь, Очи твой! И увидиш, что все д?лается по самой точной Правд? и Равенсгву, а сим вспокоишся. Если в Богатств? есгь, чего в Нищет? н?т, справся и сыщеш в Нищет?, чего в Богатств? н?т. В которой Земл? мен?е родится Плодов, там в Награду Здоровосгь Воздуха. Гд? мён?е Клюквы и Черницы, там мён?е Скорбутной Бол?зни. Мён?е Врачёй? Мён?е Больных. Мён?е Золота? Мен?е Надобносгей. Мен?е Ремесл? Мён?е Мбтов. Мён?е Наук? Мён?е Дураков. Мён?е Прав? Мён?е Беззаконников. Мён?е Оружія? Мён?е Войны. Мён?е Пбваров? Мён?е испорченнаго Вкуса. Мён?е Чёсти? Мён?е Страха. Мён?е Сластёй? Мён?е Грусти. Мён?е Славы? Мён?е Безславія. Мён?е Другбв? Мён?е Врагбв¹¹³. Мён?е Здорбвья? Мён?е Страсгёй. В?к и В?к, Страна и Страна, Народ и Народ, Город и Село, Юность и Старость, Бол?знь и Здоровя, Смерть и Жизнь, Ночь и День, Зима и Л?то - Каждая Стать, Пол и Возрасг, и всякая Тварь им?ет собсгвенныи свои Выгбды. Но сл?пая Глупосгь и Глупое Нев?ріе сего не разум?ет. Одно только худбе во всем видит, подобна Цылюрнычим Пявкам, негодную Кровь высосающим. Для сего В?к над В?к возносит, Народ вышше Народа, недовольна своєю ни Статью, ни Страною, ни Возрасгом, ни Сродносгью, ни Участью, ни Бол?знію, ни Здоровьям, ни Смертію, ни Жизнію, ни Старосгію, ни Юносгью, ни Л?том, ни Зимою, ни Ночью, ни Днем; и при Удач? то восходит до Небес, то низходит Отчаяніем до Бездн¹¹⁴, лишенна как Св?та и Духа В?ры, так и сладчайшаго Мира с равнодушіем, и жжется собственным своих Печалей Пламенем, дабы исполнилось на ней: "А не в?руяй уже осужден есгь"¹¹⁵.

Все же есгь Благое, кром? не вид?ть Царсгвія Божія и Правды Его, кром? бол?ть Душёю и мучитись из Роптанія неудовольсгвіем: сіє Одно есть Злое. Сія есгь Гордосгь Сатанинская, возс?сги на Престбл? Вышняго покушаюгцаяся. Сей есть точный Центр Ада и Отец Страстёй.

"И не даде Іов безумія Богу"¹¹⁶.

"Благословлю Господа на всякое Время..."¹¹⁷

Сей есть Св?т Истины и В?д?нія Божія. Посему и Свягцённики именуются Сердца, в нев?ріи сидящіи, Ббжіим Св?том озаряя.

"Вы есте Св?т Міра"¹¹⁸.

"Коль красны Ноги благов?ствуюгцих Мир..."¹¹⁹

"Святй ИХ ВО ЙСТИНУ твою.. ."¹²⁰

Басня 25.

Лев и Обезьяны

Лев спит навзничь, а спящій весьма схож на мертваго¹²¹. Толпа разнаго рода Обезьян, почитая его в мертвых, приближився к нему, начали прыгать и ругаться, забыв Страх и Почтеніе к Царю своєму¹²². А как пришло Время восганія от сна, подвигнулся Лев. Тогда Обезьяны, одним путем к нему пришедшіи, Седмицею Путей разсыпалися. Старшая с них, пришед в себе, сказала:

- Наши и Предки ненавид?ли Льва, но Лев и нын? Львом и во В?ки В?кбв¹²³.

Лев есгь Образ Біблій, на которую восгают и ругаются Ідолопоклбнничьи Мудрецы. Они думают, что Она мертва и говорит о Мертвости Стіхійной, не помышляя о том, что в тл?нных Ея Образах сокрывается Живот В?чный и что все de востает и возносится к ТОМУ: "Бог наш на Небеси и на Земли..."¹²⁴ И не разум?я, что Исходы Ея суть Исходы Живота¹²⁵, ругаются, слыша de: "Горняя Мудрсгвуйте..."¹²⁶ "Н?сгь Зд?..."^а127 А как только блеснул Св?т восганія Ея, тогда исполняется на них: "Расточатся врази Его"¹²⁸. Вот для чего Васйлій Велйкій¹²⁹ Говорит о Евангеліи, что Оно есгь Воскресеніе Мертвых¹³⁰.

Іуда, сын Іаковль, вм?сто Льва Образом невидимаго Царя и Бога лежит, и посему-то написано: "Возлег почи, аки Лев. Кто воздв[игнет] Его"¹³¹.

Лежит Львйца и Царица наша, Чистая Д?ва Бібліа, и о НеЙ-то Жизнь и Воскресеніе наше Христос сказует: "Не Умре бо Д?вйца, но спит..."¹³²

Блажен не см?жающій Очей пред блистаніем Ея! Сей да поет с Давидом: "Коль возлюбленна Селенія Твоя..."¹³³ "Коль красны Домы твой, Іакове..."¹³⁴

Зв?рёй Описатели Пишут, что Лев, родившися, лежит мертв, покбль ужасным Рыком возбудит его Отец Его. A de д?лает в Третій День. Возможно ль найти Благол?пн?йшій для Божественньія Книги Образ?

Басня 26.

Щука и Рак

Щука, напав на сладкую ядь, жадно проглотила. Но вдруг почувствовала сокровенную в сладости Удку, увязшую во внутреностех своих. Рак сіє издали прим?тил и, на Утрешній день увид?в Щуку, спросйл:

- За чем вы, Сударыня, не веселы? Гд? д?вался ваш Кураж?

- Не знаю, Брат, что-то Грусно. Думается для Увеселенія поплысгь из Кременчука¹³⁵ в Дунай. Дн?пр наскучил.

- А я знаю вашей Грусги родник, - сказал Рак. - Вы проглотили Удку. Теперь вам не посббит ни бысгрый Дунай, ни плодоношый Ніл, ни веселовидный Меандр¹³⁶, ни золотые Крйлца.

Сила.

Рак точную Правду сказует. Без Бога и за Морем худо. А Мудрому Челов?ку весь Мір есгь Отечесгвом. Везд? ему и всегда добро. Он добро не собирает по м?стам, но Внутрь себе носит оное¹³⁷. Оно ему Солнцем во вс?х Временах, а Сокровигцем во вс?х сторонах. Не его м?сто, но Он посвягцает м?сто¹³⁸, не изгнанник, но Странник, и не Отечество осгавляет, а Отечесгво перем?няет. В коей Земл? Пришлец¹³⁹, тбей Земли и Сын, им?я Внутрь себе Народное Право¹⁴⁰, о кбем Павел:

^а Сіє Хамово Плёмя см?ётся наготЁ Отчей<²>.

"Закон Духовен есгь"¹⁴¹.

Страх Господень - Источник Мудросги¹⁴² и Веселія, и долгоденствія. А нев?ріе есгь сладчайшая Ядь, сокрываюгцая Горчайшій Яд. Трудно сей Яд прим?тить. Трудно проникнуть Беззаконіе. "Гр?хопаденія Кто разум?ет?"¹⁴³ Тот, кто проникнул Страх Божій. Корень его горкій, но Плоды сладчайшіе. А Беззаконіе есть Удка, сладостью обвйтая, уязвляюгцая Душу.

Честолюбіе ли тебе вадит ко Гр?ху? Оно есть сладосгь, обвившая Удку. Плотская ли Сласгь пл?нила? Проглотил ты Удку. За Сребром ли погнался и впал в Неправду? Пл?нен ты Удкою. Зависть ли, Месгь, Гн?в или Отчаянность увязла в Душ? твоей? Проглотил ты Удку, о кбей Павел: "Жало же Смёрти Гр?х"¹⁴⁴. Безбожіе ли вселилося в Сердц? твоем? Проглотил ты Удку, о кбей Исаіа: "Н?сть радоватися Нечестивым"¹⁴⁵. "Рече Безумен в Сердцы своем: Н?сть Бог..."¹⁴⁶ Вражда ли с Богом воцарилася Внутрь тебе? Пожер ты Удку, о кбей Мойсей: "Проклят ты во Град? и проклят ты на Сел?..."¹⁴⁷ Мучит Душу твою Страх Смерти плотской¹⁴⁸? Увязла в ней Удка, о кбей Исаіа: "Беззаконныи взволнуются, и почити не возмогут"¹⁴⁹. Гр?х значит жить по Закону плотских Удов и страстей наших, воююгцих противу Закону Ума нашего¹⁵⁰. Таков гд? сокрыется? Кбе м?'сто увеселит его? Кая Прибыль¹⁵¹ раскуражит Сердце Его? В Душ? своей и в Сердц? своем везд? и всегда носит негцасгіе. Взглянь и послушай нещаснаго Раба!

"Еже бо хо гіі і п прил?жит мн?, а ёже дііятп, не Обр?таю"¹⁵².

Вот Истинная Пл?нь! "Всяк согр?шаяй, Раб есть Гр?ху"¹⁵³.

Басня 27.

Пчела и Шёршень

- Скажи мн?, Пчела, длячего ты сголь Глупа? Знаєш, что трудов твоих Плоды не столько для тебе самой, сколько для Людей полезны¹⁵⁴, но теб? Часто и вредят, принося вм?сго награжденія Смерть, однак не престаете дурачитись в собираніи Меда. Много у вас Голов, но безмбзгіе. Видно, что вы без толку влюбилися в Мед.

- Ты высокій дурак, Господйн Сов?тник, - отв?чала Пчела. - Мед любит ?сгь и Медв?дь, а Шершень тоже лукаво досгает. И мы бы могли воровски добывать, как иногда наша братья и д?лает, если бы мы только ?сть любили. Но нам несравненно большая Забава собирать Мед, нежели кушать. К сему мы рожденны и не престанем, покбль Умрем. А без сего жить и в Изобйліи Меда есть для нас одна лют?йшая Смерть.

Сила.

Шершень есть Образ Людей, живущих хищеніем Чуждаго и рожденных на то одно, чтоб ?сгь, пить и протч[ая]¹⁵⁵. А Пчела есть Герб мудраго Челов?ка, в сродном д?л? трудящагося. Многіи Шёршни без толку говорят: длячего сей, наприм?р, Студент научйлся, а ничего не им?ет? На что, де, Учитись, если не им?ть Изобйлія?.. Не разсуждая Слов Сірах[овых]: "Весёліе Сёрдца живбт Челов?ка"¹⁵⁶, и не разум?я, что сродное Д?ло есть для него сладчайшее Пйршество. Взгляньте на Правленіе Блаженныя Натуры и научитеся. Спросите вашу Борзую Собаку, когда она весел?е? - Тогда, - отв?чает вам, - когда гоню Зайца. Когда вкусн?е Заец? - Тогда, - отв?чает Охбтник, - когда ганяю. Взгляньте на сидягцаго пред вами Кота. Когда он куражн?е? Тогда, когда ц?лу Ночь бродит или сидит возл? Норбхи¹⁵⁷, хотя, уловивши, и не ?ст Мьіши. Запри в Изобиліи Пчелу, не Умрет ли с тоски в то время, когда можно ей Л?тать по цв?тоносным Лугам? Что горестн?е, как плавать в Изобиліи и смертно мучитись без сроднаго Д?ла? Н?т мучителн?е, как бол?ть Мыслями, а болят Мысли, лишаясь сроднаго Д?ла. И н?т радостн?е, как жить по Натур?. Сладок зд?сь труд т?лесный, терпёнье т?ла и самая Смерть его тогда, когда Душа, Владычица его, сродным Услаждается Д?лом. Или так жить, или должно Умр?ть. Старик Катбн¹⁵⁸ чем мудр и щаслив? Не изобиліем, ни Чином. Т?м, что посл?дует Натур?, как видно в Ціцербновой Кнйжечк? «О Старости»¹⁵⁹. Сія одна есть премилосердная Мати и Премудрая Путеводителница. Сія преблагая домосгроителница несытому дарует много, а мало дает довольному малым.

Но раскусить же должно, что значит жить по Натур?. Не Закон скотских Удов и Похотей наших, но значит Блаженное оное Естество, называемое у Богословов Трисолнечное¹⁶⁰, всякой Твари свою для нея Часть и сродность в?чно предписующее. О сем-то Естеств? сказал древній Епікур¹⁶¹ сл?дующее:

"Благодареніе Блаженной Натуръ за ТО, ЧТО НУЖНОЕ

ЗДВЛАЛА НЕТРУДНБІМ, А ТРУДНОЕ НЕНУЖНБІМ"¹⁶².

А понеже в Бог? н?сгь Мужескій Пол ни Женскій, но все в Нем¹⁶³, и Он во всем, для того сказует Павел: "Иже есгь всяческая во всем..."¹⁶⁴

Басня 28.

Оленйца и Кабін

В Пблских и Венгёрских Горах¹⁶⁵ Оленйца, увид?в домашняго Кабана:

- Желаю Здравсгвовать, Господин Кабан, - стала витаться. - Радуюся, что вас...

- Что ж ты, негодная Пбдлосгь, столько неучтива? - вскричал, надувшись, Кабан. - Почему ты меня называеш Кабаном? Разв? не знаєш, что я пожалован Бараном? В сем им?ю Патент¹⁶⁶, и что род мой происходит от самых Благородных Бобрбв¹⁶⁷, а вм?сго Епанчи¹⁶⁸ для Характёра ношу в Публик? содраную с Овцы Кбжу.

- Прошу простить, ваше Благородіє, - сказала Оленйца, - я не знала. Мы, просгыи, судим не по Убору и Словам, но по Д?лам. Вы так же, как прежде, роете Землю и ламаете Плетень. Дай Бог вам быть и Конем¹⁶⁹.

Не можно довольно надивиться Глупцам, пренебрегшим и поправшим премного честн?йшій и безц?нный Доброд?тели Бысер на то Одно, чтоб продратся в Чин, совс?м ему несродный. Кой им Змій в Ухо нашептал, что Имя и Одежда преобразит их в Бытіе, а не Жизнь Честная, достойная Чйна? Вот точныи Гракй Езбповы, од?вающіеся в Чужое Перья¹⁷⁰! Из таковых сошитое жителсгво подобное Судну, в котором ?хали Морем одіпъіп по Челов?чому Обезьяны, а ни одна править не ум?ла. Если кто Просв?щенное Око им?ет, коликое множество видит сих Ослбв, од?тых в Львиную Кбжу¹⁷¹? А на что од?ты? На то, чтоб волн?е могли жить по рабским своим Прихотям, безпокоить Людей и проламываться сквозь Законов Гражданских Заббры. А никто из Досгойных Чести на неучтивосгь скор?е не сердится, как сій Обезьяны с Ослами и Кабанами. Древняя Еллинская Послбвица:

Обезьяна Обезьяною и в Золотом Характёр?¹⁷².

Вспоминает и Соломбн о Свиньи с Золотым в Ноздрях ея Колцбм. Прит[чи], Гл[ава] 11, с[ти]х 22¹⁷³.

Знаю, что точно Он сіє говорит о тл?нных и бренных Фігурах, в коих погрязло и сокрылося Колцо В?чнаго Царствія Божія, а только говорю, что можно приточить и к т?м, от кбих оное взято для особливаго Образованія в Біблію. Добросердечныи и Прозорливыи люде разными Фігурами изображали дурную Душу сих, на Одно только Зло живых и движимых Чучелов. Есть и в Малорбссіи Послбвица:

Далеко Свинья от Коня¹⁷⁴.

Басня 29.

Старуха и Горшёчник

Старуха покупала Горшки. Амуры молодых л?т егце и тогда ей отрыгалися.

- А что за сей хорошенькіи?..

- За того возму хоть 3 Полушки¹⁷⁵, - отв?чал Горшечник.

- А за того гнусного (вот он!), конечно, Полушка...

- За того ниже двох Коп?ек не возму...

- Что за Чудо?..

- У нас, Бабко, - сказал Майстер, - не глазами выбирают. Мы испытуем, чисто ли Звонит¹⁷⁶?

Баба, хотя была не подлаго Вкуса, однак не могла больше говорить, а только сказала, что и сама она давно сіє знала, да вздумать не могла¹⁷⁷.

Сила.

Конечно, сія премудрая Eva есть Прабабою вс?м т?м Восгрякам, которыи Челов?ка ц?нят по Одежд?¹⁷⁸, по Т?лу, по Деньгам, по Углам, по Имени, не по его житія Плодам. Сій Правнуки, им?я тот же Вкус,

совершенно доказуют, что они суть Плод от сей Райской Яблони¹⁷⁹. Чисгое, и как Рймляне говорили, Candidum ("б?лое"), и независгное Сердце, Мило-сердное, Терпеливое, Куражное, Прозорливое, Воздержное, Мирное, В?руюгцее в Бога и Уповаюгцее на Hero во всем, - вот Чисгый Звон и Честная Душы нашей Ц?на! Воспоминает и Сосуд избранный Павел о Сосудах Чесгных и безчесгных. 2 К Тімоо[ею], Гл[ава] 2, с[ти]х 20¹⁸⁰ и К Рим[лянам], 9, с[ти]х 21¹⁸¹. "Утроба буяго яко Сосуд сокрушен и всякаго Разума не удержит". Сирах, 21, с[ти]х 17.

Изв?стно, что в Царских Домах находятся Фарфорные, Сребряные и Золотые Урыналы, от которых, конечно, Честн?е глиняная и деревяная Посуда, Пигцею наполняемая, так, как ветхій селскій Храм Божій почтенн?е Господскаго Бархатом украшеннаго Афедрона¹⁸². Изрядная Великороссійская Пословица сія: Не красна изба углами, красна ПИРОГАМИ¹⁸³.

Довелось мн? в Харьков? между премудрыми Емблематами¹⁸⁴ на Ст?н? Залы вид?ть сл?дуюгцій: Напйсан схожій на Черепаху Гад с долговатым Хвостом. Сред? Черепа сіяет болілая Золотая Зв?зда, украшая оной. Посему Он у Рймлян назывался Stellio, а Зв?зда Stella. Но под ним толк подписан сл?дуюгцій: "Sub LUCE LUES". Сйр?чь: Под сіяніем Язва¹⁸⁵.

Сюда принадлежит Пословица, находягцаясь в Е?ангеліи: "Грббы повапленныи"¹⁸⁶.

Басня ЗО.

Соловёй, Жіворонок и Дрозд

Сред? высокой Степи стоял Сад, жилигце Соловьев и Дроздбв. Жаворонок, прилет?в к Соловью:

- Здраствуй, Господйн п?вчей, - сказал ему.

- Здраствуй и ты, Господйн Соловей, - отв?чал ему П?вчій.

- Для чего ты мене твоим Именем называеш? - спросил Жаворонок.

- А ты для чего мене называеш П?вчим?..

Жаворонок. Я тебе не без Причины назвал П?вчим. Твоє Имя у Древних Еллинов было ш](?і)?, сйр?чь П?вчій, a obf] П?сня.

Сол[овеЙ]. А твоє Имя у Древних Рймлян было Alauda, сир?чь Слав?й, а славлю Laudo.

Жав[оронок]. Если так, теперь начинаю тебе больше любить и прилет?л просить твоей Дружбы.

Сол[овеЙ]. О простак! Можно ли выпросить Дружбу? Надобно родится к ней^а. Я часто пою сію мою П?сеньку, научен от Отца моего: " 0|_iolov ттоос 6|jolov ауєі ?еод"¹⁰¹.

Жав[оронок]. И мой Батько сію П?сеньку сп?вает. Я ж теб? как в протчем, так и в сем подобен, что ты поеш Христа, всея Твари Господа, а я Его ж славлю, и в сем вся наша Забава.

Сол [ОВЕЙ]. Хорошо, я совершенный твой Друг, если в Саду жить станеш.

Жав[оронок]. А я искренный твой Любитель, если в Степи жить станеш.

Сол [ОВЕЙ]. Ах! Не волокй мене в Степь: Степь мн? Смерть; как ты в ней живеш?

Жав[оронок]. Ах! Не волоки ж мене в Сад: Сад мн? Смерть; как ты в нем живеш?..

- Полно вам, Братія, дурачиться, - молвил, не далече сидя, Дрозд. -Вижу, вы рожденны к Дружб?, но не смыслите любить. Не игци тое, что теб? Нравно, но то, что Другу полезно: тогда и я Готов быть Третьим вашим Другом.

Потом, всяк своим П?ніем засп?вав, утвердили в Боз? В?чную Дружбу.

Сила.

Сими тремя Птичками Образуется добрая Дружба. Дружбы нелзя выпросить, ни купить, ни Сйлою вырвать. Любим т?х, коих любить родились, так как ядим то, что по Природ?, а у Бога для всякаго дыханія всяка Пигца добра, но не вс?м. И как нелзя Коня с Медведем, а Собаку с Волком припрягти к Коляск?, так не можно, чтоб не оторвалось Ветхое Сукно, пришитое к св?жому, а Гнилая Доска, приклеена к новой. Равное ж несогласіе есгь между Двома разсгоягцих Природ Челов?ками, а самая вягцшая несродносгь между Злым и добрым Сердцем. Жаворонок с Дроздом и Соловьем дружить может, а с Ясгребом, Нетопырём не может. Если Бог разд?лил, тогда кто совокупит? Премудрая и предревняя есгь сія Послбвица:

"0|joiov Time 6|joiov ауєі ?еод.

SlMILEM AD SIMILEM DUCIT DEUS.

ПОДОБНАГО ДО ПОДОБНАГО ВЕДЕТ БОГ¹⁸⁷.

Одна только несносносгь Жаворонку жить в Саду, так, как Соловью в Степи. Сіє у Еллин именовалось А?тіла?іа³. А в протчем во всем между ими равная Сносность, ЕицттаОкіа¹⁰². Не должно же друга нудить к тому, что тебе веселит, а его мучит. Многіи помянутой Пословиц? противор?чат: Должно, де, и Врагов любить. Безспорно, но дружба так, как Милостыня: многіи Степени окружают Центр Престбла Ея. Вс?м Доброжелателем быть можеш, но не Наперсником¹⁸⁸. Иначе Благод?телствуем Домашним и Сродсгвенникам, иначе Прихожим и Странным. Бог вс?м Благод?тель, но не для вс?х сіє Его Слово:

"Обр?тбх Давіда... Мужа по Сёрдцу моєму.. ,"¹⁸⁹

А только для гІ,х, кой, Сердце своє в Божественную совс?м преобразив Волю, о всем благодарягце в?руют, над?ются, люблят Его и слышат:

"Вы Друзи мои есте..." 15 Ісоан[на] Е?[ангеліе]¹⁹⁰.

Щаслйв, кто хоть одну только Т?нь доброй Дружбы нажйть удостбился. Н?т ничего дороже, слаже и полезн?е Ея. Великая Русь просв?щенно поговаривает: "В Пбл? Пшеница Годом родится, а Доброй Челов?к всегда пригодится"¹⁹¹. Гд? был? - У Друга. Что пил? - Воду. Лучше Непріятелскаго Мібду¹⁹². Носится и в Малороссіи Послбвица: "Не им?й ста рублей, как Одного Друга"¹⁹³.

Но не достоин Дружнія Любви превозносящій что-либо вьішше Дружбы и не положившій Оную осгатним Краєм и Пристанищем вс?х своих д?л и желаній. Соловей преславное своє Имя усгупает самовольно Другу. Сладка вода с Другом, славна с ним и безименносгь. Катбн сказал: "Пропал тот День, что без Пблзы пройшбл"¹⁹⁴. Но Траян¹⁹⁵ (чутьли не Тіт¹⁹⁶) ясн?е: "О Друга! Погиб мой День, никому я не услужил"¹⁹⁷.

Всякой Власти, Званію, Чину, Статью, Ремеслу, Наукам Начало и Конец Дружба: Основаніе, Союз и В?нец Общесгву. Она создала Небо и Землю, сохраняя Мір Міров в Красот?, Чин? и Мир?. "Бог Любы есгь..."¹⁹⁸ А Кто пл?нился Ею, тот вышшій Законов Гражданских, самим управляется Богом. "Всяк, йже в нем пребывает, не согр?шает..." І. Іоан[на], Гл[ава] 3, с[ти]х 7^і".

"Праведнику Закон не положён, но беззакбнным..." І К Тімоо[ею], Гл[ава] 1, с[ти]х 9²⁰⁰.

Не надобно приводить Трубами Воду туда, гд? отрыгает чисг?йшее Питіе сам Источник, вс?х Поточков Отец и Глава.

"Своєму Господеви стойт, или падает..." К Римл[янам], 14²⁰¹.

К сей Глав? нас возводйть есгь Должносгь Богословіи, одной из троих главн?йших Наук, содержащих в Благоденствіи Жителсгво. Сих одних Учйтели Именуются в Еврбп? Doctores²⁰². Единственным их Предметом есгь Челов?к. Медіціна врачует Т?ло, Юріспруденціа Страхом приводит каждаго к Должности, а Богословія из Рабов д?лает Сынами и Другами Божіими, вливая в Сердце их Охоту свободную к тому, к чему Гражданскіе Законы силою волокут. "Уже н?си Раб, но Сын..." К Галат[ам], 4²⁰³. Чем множае таковых в Жителсгв?, тілі Оно щаслив?е, и не напрасно есгь Послбвица:

Доброе Братство лучше Богатства²⁰⁴.

А что сказано о Дружб?, тое ж разум?ется и о Статьй. Как к той, так и к сему Вожд в?рный есгь Природа. Щаслив же посл?дуяй ему. Впротчем, как помянутыи Птички Образуют В?рнаго, Избраннаго по Природ?, сир?чь по Боз?, Друга, так Друг есть Фігурою и Образом Священныя Біблій. Взглянь на Гл[ава] 6, с[ти]х 14, Сірах[а]²⁰⁵. Читай их подал?е и понимай, что Христос есгь вс?х т?х Слов Ц [>/11>. Он есгь Премудросгь Божія, Глаголющая к нам:

"Вы Друзи мои есте..."²⁰⁶

"Се, Мати Моя и Братія..." Марк[а], Гл[ава] З²⁰⁷.

А как Творящіи Волю Божію суть Мати и Братія Хрисговы, так взаимно им Бібліа. Взглянь на Конец 14 Гл[авы] и на Начало 15 Сірах[а]. Точно о Біблій Р?чь: "Срящет его яко Мати.. ."²⁰⁸

Скажи мн?, что есгь Друг? Слуга и Доброжелатель. Кая ж лучшая Услуга, как привесгь к В?д?нію Божію? Все есгь Ложь, сир?чь непостоянное и не твердое, кром? Бога. Но Бібліа учит о Боз?.

"Аз на de родйхся... Да Свид?телсгвую Истину". Гл[ава] 18²⁰⁹.

"Слово твоє Истина єсть". Гл[ава] 17 Іоан[на]²¹⁰.

Вся наша Жизнь в Руц? Божіей²¹¹. Сіє значит врожденное нам предписаніе Пищи, Статья, Дружбы... Самое маленькое Д?ло без Его руководства есгь неудачное. "Без Мене не можете..."²¹² Кто знает Бога, тот знает План и Путь Житія своего. Что есгь Житіє? Есгь вс?х Д?л и Движеній твоих Сноп. Видиш, что познавшій Бога все своє разум?ет. Вот для чего сказано:

"Друг в?рен кров (Покров) кр?пок..."²¹³

Ничего нас Бібліа не учит, кром? Богознанія, но сим самим всего учит. И как им?югцій Очи все видит, так Чувствуюгцій Бога все разум?ет и все им?ет, все, что для себе. А если Черепаха Крил не им?ет: кая Нужда? Они для Птйцы нужны. Не в том совершенная Премудрость, чтоб весь Мір перезнать. Кто может сіє? А невозможное и ненужное есгь то же. Но если все знаєш, что для тебе надобное, сіє значит совершенную Мудрость. Пересмотр?в вс? Планёты и приобр?в все Міры, не им?я и не зная тое, что для тебе, и Скуден, и не Знаток, и не весел єси. Так, как перев?дав вс? Дороги, но не ув?дав твою, ничево и не знаєш, и не им?еш, и не Куражен. Да и Как быть можеш куражен, лишен для тебе нужнаго? Как им?ть станеш, не сыскав? А как сыщеш, не узнав? Как же узнаєш, лишен Сладчайшаго и Всевождел?нн?йшаго твоего Руководителя, Сії ЬІА Божія? Старйнная Пословица: Охота пуще неволи²¹⁴. Злая Охота побуждает Злод?я к ужасным предпріятіям. Но не мён?е силна и Святая Охота. Охота, Любов, Огнь, Св?т, Пламень, Ражженіе есгь то же.

"Бог Любы есгь.. ,"²¹⁵

Сія распалйла и устремйла Апосголскіи, Пророческіи и Мученическіи Сердца на лютыи Страданія, а Пустынников и Пбсгников к горчайшим Подвигам ражжегла и оживляла их²¹⁶. О сем просв?щающем и распаляющем, но не опаляющем огн? Соломон в П?сн[?] П?сн[ей]:

"Кр?пка яко Смерть Любы,

Жесгока яко Ад Ревносгь:

Крила Ея Крила Огня,

Угліе Огненно Пламы Ея". Гл[ава] 8²¹⁷.

Сей Божёсгвенный Кураж просв?щал тму их, согр?вал Отчаяніе, прохлаждал Зной, услаждал Горести, а без сего всякое Щасгіе есгь нещасное. И так Бібліа єсть наш верховн?йшій Друг и Ближній, приводя нас к тому, что есть Единое Дражайшее и Любезн?йшее. Она есгь для нас Прёдками нашими оставленный Зді?ы, хранягцій Сокрбвище Богов?д?нія²¹⁸. Богов?д?ніе, В?ра, Страх Божій, Премудрость есть то же. Сія

Одна єсть Истинная Премудрость. Сія "Друга Божія и Пророки усгрояет". Премудр[ости] Соломон[а], 4-й²¹⁹.

"Сію возлюбйх и поисках от Юности моея"²²⁰.

"Сія Благол?пн?е Солнца"²²¹.

"Проницающая аки Утро, добра яко Луна, избранна яко Солнце"²²². "Труды Ея суть Доброд?тели: Ц?ломудрію бо и Разуму учит, Правд? и Мужеству, ихже потребн?е ничтоже есть в житіи Челов?ком"²²³. П?сн[ь] П?сн[ей] и Премудр[ости] Соломбн[а], Гл[ава] 7 и Гл[ава] 8.

Перші п'ятнадцять байок, що входять до циклу «Басни Харьковскія», Сковорода написав у 1769 р., відразу після свого звільнення з посади викладача катехізису в "додаткових класах" Харківського колегіуму, а решту - десь на початку 1770-хрр. у Бабаях. Твір дійшов до нас у двох списках із XVIII ст. та в одному - із ХІХ-го (автограф не зберігся). Уперше цикл було надруковано окремою книжечкою в Москві 1837 р. [див.: Сковорода Г. С. Басни Харьковскія. - Москва: Издание Московского попечительного коми-тета «Человеколюбивого общества», 1837. -VI, 59, II с.]. Подаємо за найранішим списком, що зберігається в Інституті рукопису Центральної наукової бібліотеки ім. В. І. Вернад-ського НАН України під шифром 326 Д (Муз. 605/2).

¹ Збірка присвячена приятелеві Сковороди Панасові Панкову - колезькому реєстраторові (чин 14-го, найнижчого класу, згідно з петровською «Табеллю про ранги»), який мешкав у Острогозьку. У діалогах Сковороди Панков виступає під ім'ям Аванасій. Син Панаса Панкова Іван навчався в Харківському колегіумі й належав до кола вихованців Сковороди [див.: НіженецьА. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 145,162-163].

² Наприкінці весни або на початку літа 1769 р. Сковороду було звільнено з посади. Останнє "доношеніє" директора додаткових класів Харківського колегіуму Миколи Виродова генерал-губернаторові Євдокимові Щербиніну щодо грошових витрат, де вказано й платню викладача катехізису Сковороди, датоване 13 квітня 1769 р. [див.: Махновець А. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. - С. 206].

³ Бабаї - містечко під Харковом, засноване в середині XVII ст. Було власністю родини Донців-Захаржевських, а потім поміщиків Щербиніних. Григорій Сковорода не раз бував у маєтку Петра Андрійовича ГЦербиніна, а також зупинявся в будинку свого учня, священика Якова Правицького. Одне з джерел біля Бабаїв ще й досі має назву "холодної сковородинської криниці" [див.: НіженецьА., Стогній І. Григорій Сковорода. Пам'ятні місця на Україні. - Київ, 1984. - С. 59-62].

⁴ Пор.: "Не славна хата углами, славна пирогами" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 238].

⁵ Пор.: "Стукотить, гуркотить... 'А що там?' - 'Кобиляча голова лізе!"' [Номис, № 11824]. Це прислів'я походить із казки «Кобиляча голова» («Про дідову дочку та бабину дочку»). Див., наприклад: "Коли се стукотить, гримотить - кобиляча голова біжить" [Народные южнорусские сказки / Изд. И. Рудченко. - Киев, 1870. - Вып. 2. - С. 66]. Образ кобилячої голови відомий і в літературі: пригадаймо хоч би Івана Котляревського, який писав про Венеру таке: "Приїхала, загримотіла, / Кобиляча мов голова" [Котляревський І. Енеїда // Котляревський І. Повне зібрання творів. - Київ, 1969. - С. 77].

⁶ Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 793. Є також українські приказки: "Високо літає, та низько сідає"; "Хто високо літає, той низько сідає" [Номис, № 2553, 2554; Франко, № 2751].

⁷ У діалозі Платона «Бенкет» (216d) Алківіад порівняв Сократа із силенами -потворними різьбярськими фігурками, всередині яких були статуетки богів: "Бо він прийняв на себе такий вигляд і дуже нагадує на позір оті вирізьблені статуетки силенів. Якщо ж ви розкриєте його, дорогі мої гості, то переконаєтеся, скільки там усередині здорового глузду!" [Платон. Бенкет / Перекл. з давньогрецької і коментарі Уляна Головач, вступна стаття Джованні Реале. - Львів, 2005. - С. 95]. Цей образ перегодом мав неабияку популярність. Із силенами порівнювали, наприклад, пустельників, пророків, Івана Хрестителя, ба навіть самого Христа [див.: PelcJ. Jan Kochanowski poeta Renesansu. -Warszawa, 1988. - S. 79]. Ось що писав про силенів, скажімо, один з улюблених авторів Сковороди Еразм Роттердамський: "Подібно Алківіадовим силенам, все на світі має два обличчя, дуже не схожі поміж собою. Коли одне з них, зовнішнє, - ніби смерть, то внутрішнє - життя; і навпаки, якщо перше - життя, тоді друге - смерть. І так все в житті буває одночасно: красивим і потворним, багатим і бідним, ганебним і славним, вченим і невченим, сильним і немічним, видатним і нікчемним, веселим і сумним, щасливим і нещасливим, дружнім і ворожим, цілющим і згубним. Одне слово, якщо відкрити силена, все виявиться зовсім протилежним" [Еразм Роттердамський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини В. Дитвинова, Й. Кобова. - Київ, 1993. -С. 38; пор.: Эразм Роттердамский. Оружие христианского воина // Эразм Роттердам-ский. Философские произведения. - Москва, 1986. - С. 143]. Під Алківіадовим силеном Сковорода мав на думці передовсім Біблію. Один з його трактатів, присвячених мистецтву тлумачення Святого Письма, так і називається: «Silenus Alcibiadis».

⁸ Очевидно, це парафраза Книги пророка Захари 7: 9. Пор.: еХдъ прлведенъ еХдйте.

⁹ Пор. народну приказку: "Був колись оріх, а тепер свистун" [Номис, № 1866].

¹⁰ Див.: Скверны^ъ же й влвіи^ъ вленей (ЯрицлйсА, швїічЗй же севе КО Б/1Г0ЧТЇК> (Перше послання св. ап. Павла до Тимофія 4: 7).

¹¹ Сковорода має на думці слова: Не одифреннві/иъ во влене/иъ пос/і^довлвше скл^^о/иъ Bd/ИЪ еЙ/iS Й пришествїе гда Н^шегш ІИСЛ J(pTd, НО Cd/Иовйдцы ввівше ВЄ/іЙчЄСТВЇА онлгш

(Друге соборне послання св. ап. Петра 1: 16). ^п Послання св. ап. Павла до Тіта 1: 14.

¹³ Вигадка має сенс і виправдання як оприявнення невидимого. "Высокіи вещи и нев?домыи, - писав, наприклад, Кирило Ставровецький, - паче же умныи и духовныи, инако не моїут вообразитися, точію подобієм припов?сти" [Транквіліон-Ставровецький К. Євангеліє учителноє. - Рахманів, 1619. - Арк. 341 (зв.)]. Пор.: "Припов?сти якобы в?зерунки суть и кшталты речій невидомых, смысловых и духовных, и чого тВлесными очима вид?ти не можно, тоє припов?сть показуєт" [Євангеліє учителноє. - Київ, 1637. -С. 582].

¹⁴ Послання св. ап. Павла до Тіта 1: 15.

¹⁵ У християнській моделі думання страх Божий посідає дуже важливе місце. Сам Бог наповнює людську душу священним трепетом. Як зазначав у своєму курсі теологи Феофан Прокопович, стародавні греки часом виводили слово ?еос, (Бог) зі слова бЁос; (страх), а італієць Амбросіо Калепіно (1435-1511 pp.) - автор одного з найґрунтовніших словників латинської мови («Ambrosii Kalepini dictionarium linguarum») - уважав за можливе "дедукувати" зі слова "страшний" (timendi) також слов'янське ім'я "Бог" [див.: Prokopowicz Eh. Christianae Orthodoxae Theologiae. - Lipsiae, MDCCLXXXXII. - Vol. 1. - P. 336-337].

¹⁶ Старі українські поетики й риторики тлумачили ієрогліф як малюнок без заголовка та підпису. Наприклад, Митрофан Довгалевський подав таке його визначення: "Ієрогліф збігається з символом та емблемою в тому, що всі вони є фігурними зображеннями, а різняться між собою тим, що ієрогліфи не мають заголовків, які можуть бути в символах та емблемах" [Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). - Київ, 1973. - С. 243; див. про це: Маслюк В. Латиномовні поетики і риторики XVII - першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. - Київ, 1983. - С. 179].

¹⁷ Узвичаєне тогочасне розуміння емблеми таке: малюнок, який має заголовок та відповідну епіграму. Наприклад, Митрофан Довгалевський писав: "...Емблема складається з трьох частин: перша - це зображення, або малюнок, друга - напис, або заголовок, і третя - підпис, що пояснює весь предмет" [Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). - Київ, 1973. - С. 237; див. про це: Маслюк В. Латиномовні поетики і риторики XVII - першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. - Київ, 1983. - С. 177]. Емблеми зазвичай поділяли на три групи: 1) міфологічні або історичні, тобто такі, що розповідають про події минулого; 2) фізичні, тобто такі, що розкривають природні властивості або причини речей; 3) моральні, тобто такі, чиїм змістом є людська поведінка. Іноді виокремлювали ще й теологічні емблеми, тобто такі, що стосуються проблематики богопізнання [див.: Крекотень В. І. Київська поетика 1637 року // Літературна спадщина Київської Русі і українська література XVI-XVIII ст. - Київ, 1981. - С. 138-139].

¹⁸ Митрофан Довгалевський писав про символ таке: "...символ визначається як фігурне зображення, що яскраво, однією рисою передає характер і життя речі, яка мислить, на основі її подібності до речі, яка не мислить" [Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). -Київ, 1973. - С. 237-238]. На відміну від емблеми, символ мав замість епіграми короткий підпис [див.: Маслюк В. Латиномовні поетики і риторики XVII - першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. - Київ, 1983. - С. 178]. Як правило, символи поділяли на дві групи: піфагорійські та єгипетські. Піфагорійські символи окреслювали як "уславлені афоризми, втілені в метафоричні висловлювання", а єгипетські - як "вирізьблені знаки або малюнки, створені єгиптянами для таємних священнодійств" [Крекотень В. І. Київська поетика 1637 року // Літературна спадщина Київської Русі і українська література XVI-XVIII ст. - Київ, 1981. - С. 139].

¹⁹ Притчу та байку за часів Сковороди здебільшого ототожнювали, розглядаючи їх як різновид алегорії. Наприклад, Митрофан Довгалевський писав: "Притча, або байка, - це [твір], в якому виступають звірі, що розмовляють" [Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). - Київ, 1973. - С. 316].

²⁰ Як писав Митрофан Довгалевський: "Приказка, прислів'я, або приповідка, - це певний загальновідомий вислів, що відзначається якоюсь незвичністю" [Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). - Київ, 1973. - С. 315].

²¹ Сократ (гр. Ешкраїцс,) (бл. 470-399 pp. до н. е.) - великий давньогрецький філософ, чия творчість є поворотним пунктом у розвитку стародавньої грецької філософії (перехід від натурфілософської проблематики до питань людського життя). Був звинувачений афінським демосом у "запровадженні нових богів та розбещенні юнацтва" й засуджений до страти. Сократ не писав жодних творів. Про його науку знаємо передовсім із "сократівських" творів Платона та Ксенофонта. Ім'я Сократа вже в давнину перетворилося на своєрідний символ філософського способу життя. В Україні воно було відоме ще за старокиївської доби, зокрема, з хроніки Георгія Амартола, де було сказано, що Сократ, "уничьжив закон елиньскьг, умре, прах пив в темници" [Истрин В. М. Книгьг временньгя и образньгя Георгия мниха. Хроника Георгия Амартола в древнем славянорусском переводе. - Петроград, 1920. - Т. 1. - С. 198]. Сковорода охоче покликався на Сократа в діалогах «Кольцо», «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира», у трактаті «Silenus Alcibiadis», у притчі «Убогій Жайворонок» та в листах. А в історико-філософській традиції тема «Сковорода й Сократ» була започаткована розвідками Александру Хашдеу «Сократ и Сковорода» (1833 р.) та «Григорий Варсава Сковорода» (1835 p.). Перегодом услід за Хашдеу Сковороду будуть порівнювати із Сократом Григорій Данилевський, Федір Зеленогорський, Дмитро Багалій, Павло Житецький, Володимир Ерн (його перша сковородинська публікація мала промовисту назву «Рус-ский Сократ»), Михайло Возняк, Олексій Лосєв, Іван Мірчук, Етторе Ло Гатто, Еміль Грігораш, Микола Шлемкевич, Володимир Олексюк та інші [див.: УшкаловЛ. Григорій Сковорода: семінарій. - Харків, 2004. - С. 741-747].

²² Ідеться про "даймона" ("демона"). Як писав Ксенофонт Афінський (Меморабілїї, 1,1, 2), "по всьому місту ходили чутки про оповідки Сократа, начебто божественний голос дає йому вказівки: саме це, як я гадаю, і стало основним підгрунтям для звинувачення його в тому, що він запроваджує нових богів" [Ксенофонт Афинский. Сократические сочинения: Воспоминания о Сократе. Защита Сократа на суде. Пир. Домострой / Перевод, статьи и комментарии С. И. Соболевского. - Москва; Ленинград, 1935. - С. 21]. Сковорода знав твір Плутарха «Про Сократового демона».

²³ Езоп (гр. Аїоатос;) (VII-VI ст. до н. е.) - славетний давньогрецький байкар. У старій Україні Езопа трактували не тільки як байкаря, але також як філософа. Принаймні Василь Григорович-Барський прямо називав його "філософом" [див.: Григорович-Барський В. Странствованія. - Санкт-Петербург, 1778. - С. 379]. Сковорода дуже цінував езопівські байки. Власне кажучи, жанр байки він асоціював найперше з Езопом. Та й байки самого Сковороди значною мірою засновуються на езопівських сюжетах. Так, іще 1760 р. у стінах Харківського колегіуму філософ написав по-латинському й по-україн-ському віршовану байку про Ягня та Вовка-флейтиста під назвою «Басня Есопова»); байка «Жаворонки» засновується на сюжеті Езопової байки «Орел і Черепаха», байка «Навоз и Алмаз» - на сюжеті байки «Півень та перлина» тощо.

²⁴ Про це йдеться в Платоновому діалозі «Федон» (Федон, 60с-61Ь) [див.: Платон. Діалоги. -Київ, 1995. - С. 236-237]. Діоген Даерцій (II, 42) також свідчить, що Сократ склав езопівську байку [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 117].

²⁵ Сковорода має на думці слова: Понеже во въ прелїрости вжїей не рл'зХ/И'Б /жръ пре/иХдростїк> вга, в/ігои^вб/іи/іъ вгъ вХйстов/ИЪ прбпов?ди сгітй в^рХкіфи^ъ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 1: 21).

²⁶ Очевидно, Сковорода має на думці приказки: "У друга вода солодча вражеського меду" [Номис, № 9513]; "У друга вода солодша від вражого меду" [Франко, № 10883].

²⁷ Називаючи істину "безначальною", Сковорода тим самим ототожнює її з Богом. Принаймні в слов'янській Біблії слово ве^нііч^/іный ужито всього один раз як субстанти-вований прикметник на позначення Бога: ПишХ Bd/иъ, отцьі, йкш по^н^сте вє^Нііч^/іНііго (Перше соборне послання св. ап. Івана 2: 13). У грецькому оригіналі: то? ап' архП?-

²⁸ Парафраза Дій св. апостолів 4: 32. Пор.: Н^іродХ же в^ровлвше/иХ в? сердце й дХіш

ЄДИНіі.

²⁹ Сковорода подає тут словникове тлумачення слова дружба: "Дружба: рекше єдиноуміє, товариство" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 58].

³⁰ Образ яблуні зринає у творах Сковороди дуже часто. Це можна пояснити, з одного боку, тим, що філософ любив це дерево, а з другого, - мабуть, не варто забувати й тієї обставини, що згідно з так званим "Вергілієвим колесом" яблуня - це дерево, що репрезентує середній стиль, тобто символізує мирне життя вільних хліборобів [див.: ГаспароеМ. Средневековые латинские поэтики в системе средневековой грамматики и риторики // Проблеми литературной теории в Византии и латинском средневековье. -Москва, 1986. - С. 145-146]. Недаром із цим образом у Сковороди пов'язані мотиви спокою, рустикального раю тощо.

³¹ Можливо, Сковорода має на думці оповідку Плінія Старшого в його «Природознавчій історії» (XXXV, 65) про змагання між малярами Зевксієм (Зевксідом) та Паррасієм: "Зевксід, за переказом, показав картину, на якій виноград був намальований з такою дивовижною схожістю із справжнім, що птахи злітались до нього, а Паррасій приніс полотнище, намальоване так правдоподібно, що Зевксід, загордившись оцінкою, яку дали птахи його картині, вимагав, щоб полотно було нарешті зняте і показана сама картина. Коли ж він зрозумів свою помилку, віддав пальму першості Паррасію, щиро засоромлений, тому що сам він обманув птахів, а Паррасій - його, митця" [Віхи в історії античної естетики: Збірник. - Київ, 1988. - С. 199]. Ця історія в «Театроні» Івана Максимовича переказана так: "Н?когда б? истязаніє о писаніи между Зевксієм и Парразієм. Зевксій, начертавши овощи, или ягоды, изнесе на позор истинно подобны на древах прозябающим, птицы бо на них возлетавши зобаху. Парразій же изнесе написанну запону, тонким з?ло платном покровенну, такожде премудро устрои, аки бы самоє истоє платно в покров устроєнно мнящеся вс?м зр?ти. Тогда Зевксій мнВнієм прелщенных птиц вознесенный, мови, да открывши платно явит внутр обр?тающесся своє изображеніє. Осклабился Парразій, откуду позна прелщеніє своє Зевксій, безм?рне студа исполнишися, поб?дителя прослави... Не всегда убо в?ру дадим, яже слышим, ни яже видим, вся в?роятна суть, многажды видВнієм прелщаємся" [Максимович І. ?есщэо?, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 24-24 (зв.)].

³² Тобто 7 червня 1774 р., бо свято Тройці, або П'ятдесятниці ("зелені святки"), припало того року на 8 червня [див.: Махновець А. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. - С. 216].

³³ У списку помилково: ворота.

³⁴ Цей сюжет перегукується з народними приказками: "Дурний собака і на хазяїна бреше" [Номис, № 5196]; "Молоде песьи й на гівно гавкає" [Франко, № 19914] тощо.

³⁵ Парафраза Євангелії від св. Матвія 12: 33. Пор.: СЗ плода во древо по^імно вХдетъ. Окрім того, є латинські приказки: "Arbor е fructu cognoscitur" ("Дерево пізнається з плоду") [Цимбалюк Ю., КобівЙ., СмуроваА., АатунА. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 51]; "Е cantu cognoscitur avis" ("Пташку пізнають за співом") [Вечньге истиньг на вечной латьгни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. С. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 105].

³⁶ Сковорода має на думці Езопову байку «Орел і Черепаха» [див.: Езоп. Байки. - Київ, 1961. - С. 246], добре знану в старій Україні. На неї покликався, наприклад, Феофан Прокопович [див.: Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 140]. Зрештою, сюжет про орла, який учив літати черепаху, відомий і в східнослов'янському фольклорі [див.: Сравнительньгй указатель сюжетов. Восточнославянская сказка / Составители: Л. Г. Бараг, И. П. Березовский, К. П. Кабашников, Н. В. Новиков. - Ленинград, 1979. - С. 90 (225А)].

³⁷ Пор.: "Недозрельгй умок, что вешний ледок" [Пословицьг русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 438].

³⁸ Пор.: "Добре літати, але кепсько сідати"; "Літає добре, а сісти не вміє" [Франко, № 30072, 30073].

³⁹ Мабуть, це сковородинська версія приказки: "Finis coronat opus" [ЦимбалюкЮ., Кобів Й., СмуроеаЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 141], тобто "Кінець - ділу вінець", що походить

з Овідієвих «Героїд» (II, 85). У латинській версії ця приказка була добре знана в старій Україні. Наприклад, вона є на звороті 10-го аркуша рукопису "двох книжиць" Івана Величковського [див.: Величковський І. Твори. - Київ, 1972. - С. 175]. Крім того, існує ціла низка її українських відповідників, наприклад: "Конець - вінець"; "Конець діло хвалит" [Франко, № 15349, 15350]; "Добре роби, доброго й кінця дожидай"; "Кінець діло рішає"; "Кінець - і вінець" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 272]. Пор.: "Конец делу венец"; "Конец дело венчает"; "Добрый конец всему делу венец" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 498]. Ця сентенція була знана також з емблематики. Див., наприклад, 591-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata», що має назву «Ловчій пес словленнаго зайца давит» і підпис: "Конец дВло хвалит. Окончаніе приносит честь и славу. Gloria finis" [Емвлемы и с?мволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788.-С. 148-149].

⁴⁰ Автором цього сюжету вважають римського політичного діяча Мененія Агріппу (Menenius Agrippa Lanatus) (VI-V ст. до н. е.). Коли на початку V ст. до н. е. плебеї покинули Рим і пішли на Священну гору (Aventin) на знак протесту проти сваволі патриціїв, Мененій переконав їх повернутися назад, розказавши байку про людське тіло. Мовляв, одного разу всі члени тіла розсердились на шлунок за те, що тільки він один серед них нічого не робить, а живе на всьому готовому, і вирішили не давати йому їжі. Так і зробили. Але через деякий час голова перестала думати, очі почали сліпнути, а вуха -глухнути. І тоді вуста сказали: "Невже ви всі не розумієте, що наша сила йде від шлунку? То тільки здається, що він нічого не робить. Він робить те, чого ми робити не в змозі". Чи не вперше в українській літературі цей сюжет докладно переказав услід за Тітом Лівієм Касіян Сакович [див.: СаковичК. Арістотелівські проблеми // Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок XVII ст. - Київ, 1988. - С. 381-383].

⁴¹ Можливо, на створення цієї фабули Сковороду наштовхнула емблематика, наприклад, 776-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Попугай в кл?тк?» (підпис: "Лучше быть вольным. Свобода лучше золотой кл?тки. Praestat liberum esse") [Емвлемы и с?мволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. -С. 194-195].

⁴² Цей двовірш - парафраза народних прислів'їв: "Лучче їсти хліб з водою, ненуж буханець з бідою" [Номис, № 7288]; "Ліпше хліб з водов, як пиріг з бідов" [Франко, № 30897]; "Лучше хлеб с водою, чем пиры с бедою" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 96].

⁴³ Ця думка Сковороди могла бути навіяна, наприклад, міркуваннями Боеція (Сковорода добре знав його «Розраду від філософії»; принаймні в одному з листів до Михайла Ковалинського - № 35 - цитував її): "Уся людська завзятість, що спонукає до всіляких занять, хоча йде різними стежками, спрямована, проте, до однієї і тієї ж мети - осягнути щастя" [Боецій С. Розрада від філософії / Пер. з лат. А. Содомори; передм. В. Кондзьол-ки. - Київ, 2002. - С. 76].

⁴⁴ Ця байка заснована на ідеї Церкви-суспільства як містичного Христового тіла [докладніше див.: УшкаловЛ. Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду. - Харків, 2001. - С. 145-147].

⁴⁵ Сковородинське поняття "сродность" можна трактувати як український відповідник стоїчного терміна оікє'їсосш; [див.: ГавриловА. Марк Аврелий в России// Марк Аврелий

Антонин. Размышления. - Ленинград, 1985. - С. 136] (зазначмо принагідно, що й інші старі українські письменники вживали слова, близькі до слова "сродность", наприклад, "сродственный" [див.: Горленко И. Слово в недВлю двадцать пятую по сошествіи Св. Духа// Святитель Иоасаф Горленко, єпископ Белгородский и Обоянский (1705-1754). Материалы для биографии, собранные и изданные кн. Н. Д. Жеваховым. - Киев, 1907. -

Ч. II: Святитель Иоасаф и его сочинения. - С. 215]). У всякому разі, одним із джерел науки Сковороди про сродність є стоїчний принцип "життя згідного з природою". Те саме і в російській літературі XVIII ст. Пор., наприклад: "Ломоносов, уразумев смешное в польском одеянии наших стихов, снял с них несродное им полукафтанье" [РадищееА.Н. Путешествие из Петербурга в Москву// РадищееА.Н. Избранные философские сочинения. - Москва, 1949. - С. 160].

⁴⁶ Розмежування знання та науки - усталена тема схоластичних курсів філософії. Наприклад, Феофан Прокопович писав: "Звідси й поняття мистецтва називаються універсаліями і через це мистецтво й наука відрізняються від таких знання й досвіду, які звичайно мають справу з одиничними судженнями, хоч окремі автори висувають інші ознаки для розрізнення" [Прокопович Ф. Логіка // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. -Київ, 1980. - Т. 2. - С. 28].

⁴⁷ У списку: еыбросатъ.

⁴⁸ Можливо, цей сюжет Сковороди навіяний рядками трактату Горація «Про поетичне мистецтво» (304-308): "Буду вже краще бруском, що собою / Гострить залізо, а сам і тупий, і не вріже нічого. / Отже, не творячи сам, я тих, які творять, повчаю, / В чім їх обов'язок, сила, що живить їх, що надихає, / ГЦо їм на користь, що ні, де вірний їм шлях, а де хибний" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 221].

⁴⁹ Ідеться про згадану байку Езопа «Орел і Черепаха».

⁵⁰ Тобто до чернецтва, оскільки ченців іще від часів Орігена [див.: Мейендорф И. Введение в святоотеческое богословие. - New York, 1985. - С. 102] було заведено називати "земними янголами" [див., наприклад: Патерік, или Отечник Печерскій. - Київ, 1661. - Арк. 100,

145 (зв.), 196 (зв.)], а їхнє життя - "ангелоподобным" [див.: Изборник 1076 года. - Москва, 1965. - С. 193; Туптало Д. Книга житій святых. - Київ, 1705. - Арк. 150 (зв.); Туптало Д. Книга житій святых. - Київ, 1700. - Арк. 8, 252 (зв.), 253 (зв.), 645; Службы преподобным отцем Печерским. - Київ, 1763. - Арк. 1 (зв.), 4 (зв.), 10 (зв.), 16,18 (зв.)-19 (зв.), 23, ЗО, 33, 39,

41 (зв.), 43, 46, 50 (зв.)-51, 54 (зв.), 62 (зв.), 74, 108]. Сам цей образ походить з Євангелії від св. Марка 12: 25. Пор.: "Бо як із мертвих воскреснуть, то не будуть женитись, ані заміж виходити, але будуть, немов Анголи ті на небі".

⁵¹ Сова була атрибутом покровительки Афін богині мудрості Афіни.

⁵² У списку: Змій.

⁵³ Образ змії, що скидає линовище, протискаючись між камінням, Сковорода міг запозичити зі збірника «Symbola et emblemata» (Амстердам, 1705). Див. емблеми 213-у «Зм?я свою кожу скидивающая» (підпис: "Оставляющая старость. Совлекши старую кожу, пригожіе буду. Vetustate relicta") та 613-у «Змія скидивающая свою старую кожу» (підпис: "Скинувши старую кожу, отмолод?ю. Юность ея возобновляется. Positus novis exuviis" [Емвлемы и с?мволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 54-55, 154-155]. Цей образ був знаний і в попередній українській літературній традиції. Наприклад, Лазар Баранович писав: "Змій ветхую свою кожу, т?сно проходя ст?ну, извергаєт и новую пріобр?таст, сице ты т?сными враты ветхую одежду раздери, в Христа же новую ризу облецися" [Баранович А. Трубы словес пропов?дных. - Київ, 1674. - Арк. 334].

⁵⁴ Ця сентенція суголосна церковній настанові: "...Добрая бо дВла трудом стяжаваются" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 932] - або й народним прислів'ям: "До Бога важкий шлях, а до пекла прямесенький" [Номис, № 201]; "Як підеш широкою дорогою - аду не минеш, а підеш тісною - царство знайдеш" [Жизнь и творчество крестьян Харьковской іубернии. Очерки по этнографии края / Под. ред. В. А. Иванова. - Харьков, 1898. - Т. І. - С. 373]; "До злого бита дорога"; "До пекла не треба дороги питати" [Франко, № 13453, 19723]. Слід сказати, що перегодом Сковорода відмовився від думки про неприступність добра й стверджував, що досягти його легко. Принаймні в діалозі «Пря бвсу со Варсавою» (1783 р.) є такий епізод. Супротивник Варсави, тобто самого Сковороди, питає його: "Чи то ти написав був ЗО байок та й подарував їх Панасові Панкову?" "Саме так", - каже Сковорода. "А чи пам'ятаєш ту байку, де Буфон розмовляє зі Змією, що помолодшала?" - "Пам'ятаю, - відповідає Сковорода. - Я увінчав ту байку такою силою: 'Що краще добро, то більшим трудом, наче ровом, окопалось'". - "Так чого ж ти зараз стверджуєш, що добро легке?" - 'Тому, що так воно і є, - каже Сковорода. - Раніше я того не розумів" [див. про це: Ковалівський А. Розвиток етичних поглядів Г. Сковороди в зв'язку з його життям // Науковий збірник Харківської науково-дослідчої катедри історії України. Пам'яти акад. М. Сумцова. -Харків, 1924. - Т. 1. - С. 69-98].

⁵⁵ Платон (гр. ПАатсо?, лат. Plato) (427-347 pp. до н. е.) - великий давньогрецький філософ-ідеаліст, один із найулюбленіших авторів Сковороди, якого він у трактаті «Silenus Alcibiadis» назвав "боговидцем" ("divinus Plato"). Недаром свою концепцію двох натур Сковорода подає в термінах платонівської науки про ідеї, тимчасом як у філософських курсах професорів Києво-Могилянської академії ця доктрина зазнавала досить різкої критики в дусі арістотелізму. Наприклад, Феофан Прокопович присвячує другий розділ сьомої книги своєї «Логіки» спростуванню Платонового уявлення про ідеї [див.: Прокопович Ф. Логіка // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 62-65], а в курсі фізики не без іронії зазначає: "Думка ж Платона є справжньою казкою, бо він вчить, що форми наче із їх власних ідей, мовби з джерел, виливаються в матерію, як у якесь вмістилище. Але ж ніщо не виливається

з того, що є нічим, хіба що порожні примари, якими є, як ми [вже] довели в логіці, ідеї Платона" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 134]. Про помітний вплив Платона на метафізику Сковороди говорив іще Федір Зеленогорський. Перегодом Володимир Ерн назве Сковороду "християнським платоніком", підкресливши, що його уявлення про дві натури позначене специфічно платонівськими рисами. Панування в Сковороди платонівського способу думання, зокрема суто платонівського "подвоєння буття", будуть відзначати також Олексій Лосєв, Дмитро Чижевський, Василь Зень-ковський та інші. Крім науки про дві натури, платонівське коріння мають у Сковороди, наприклад, думка про три головні "сродності", яка виразно корелює з трьома станами Платонової ідеальної держави (діалог «Держава» Сковорода цитував у одному з листів до Михайла Ковалинського), теза про "нерівну рівність" (її можна трактувати як платонівський принцип "геометричної рівності"), розуміння філософії як "внутрішнього діалогу" (воно корелює з платонівською діаноею, тобто чистим мисленням ідей), уявлення про архетип тощо.

⁵⁶ Про це Платон писав у діалозі «Теетет» (175а). Сковорода міг запозичити цю думку і з «Моральних листів до Луцілія» (XLIV, 4) Сенеки, де зазначено: "Сказав же Платон, що немає володаря, який не походив би з рабів, як і раба, який не походив би з володарів" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. -Київ, 2005. - С. 147].

⁵⁷ Це - новозаповітний образ. Пор.: id/иень, єгшже не въ рАдХ сотворйіш ^йждХфїи, сей высть во главі оут/id (Євангелія від св. Матвія 21: 42); сей єсть id/иень оукореный СЗ васъ ?^йждХфи^ъ, вывый во главі ?^гла (Дії св. апостолів 4:11); Калъ оуво честь в^рХгсцш/ИЪ, а ПрОТИВАЦШ/ИСА ld/ИЄНЬ, єгшже неврегбіш ^йждХфїи, сей высть во главі ?угла (Перше соборне послання св. ап. Петра 2: 7).

⁵⁸ Варто відзначити, що "Адамантій", як свідчив Євсевій Памфіл (Церковна історія, VI, 14, 10), - це прізвисько Орігена [див.: Еесевий Памфил. Церковная история. - Санкт-Петербург, 2007. - С. 432] - одного з найулюбленіших письменників Сковороди.

⁵⁹ Даючи Алмазові ім'я "Адам", Сковорода має на думці лат. adamas - 'алмаз'. Слід сказати, що алмаз належав до кола емблематичних образів. Див., наприклад, 7-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata», що має назву «Алмаз млатами біемый» та підпис: "Алмаз всегда Алмаз: никогда не сокрушается. Semper Adamas" [Емвлемы и с?мволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 2-3].

⁶⁰ Словник Памви Беринди подає словосполуку "растл?нныя п?няз?", витлумачуючи її

так: "злыи грош?, фалшивая монета, недобрыи шелюги" [БериндаП. Лексікон

славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 206].

⁶¹ Найближчим до цього прислів'я з відомих нам є таке: "Сам Абрам дался в обман" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 483].

⁶² Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 445.

⁶³ Ім'я римського бога торгівлі Меркурія (лат. Мегсигіж) у переносному сенсі означало "хитрий". Скажімо, Антоній Радивиловський писав: "Хитрый прилучаєтся до хитрого и мовит: бог мой Меркуріуш єст" [Радивиловський А. В?нец Христов. - Київ, 1688. -Арк. 23 (зв.)].

⁶⁴ Можливо, кобила іронічно названа тут ім'ям римської богині полювання Діани (лат. Diana) з огляду на те, що "полювала" на собаку, намагаючись його вбити.

⁶⁵ "Мистецтво вдосконалює природу" (лат.). Ця думка походить із другої книги Арістотелевої «Фізики» (199а16-17). Коментуючи її, Феофан Прокопович, зокрема, писав: "...коли природа й мистецтво разом задумують створити якийсь твір, то мистецтво [лише] доповнює природу, як каже Арістотель («Фізика», кн. II, розд. 8). Наприклад, під час співу природа турбується й дбає, щоб спів був милим і приємним. Мистецтво упорядковане краще, ніж природа, проте мистецтво внаслідок цього не перевершує природу, а узгоджується з нею. Адже голос повинен [мати] цінність свого існування для мистецтва, бо він, звичайно, черпає своє буття від природи" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. -С. 153; пор.: КалиновскийС. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика// Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. - С. 81].

⁶⁶ Схожа думка є в «Моральних листах до Луцілія» Сенеки (XVI, 9): "Природні бажання мають свої межі; котрі ж од хибної думки, ті не мають на чому зупинитися: хибне не має межі. Хто йде дорогою, той до чогось таки дійде; блуд - нескінченний" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. -С. 78].

(Ч Гр. пі?ц^, півгікої;. Із грецької мови це слово перейшло до церковнослов'янської й тлумачиться як "кот морскій, малпа, кочкодан, обезяна" [БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 445].

⁶⁷ Пор.: "Охота пуще неволи" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 822]; "Охота горш невол?" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. -Київ, 1971. - С. 239]; "Охота гірше неволі" [Номис, № 4956; Франко, № 19296].

⁶⁸ Пор. з народними приказками: "Не вчи орла літати, а рибу плавати" [Номис, № 5357]; "Риби вчит плисти" [Франко, № 21918]; "Не вчи рибу плавати"; "Не вчи плавати щуку: щука знає свою науку"; "Не вчи орла літати, а соловейка співати" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут,

A. Багмут. - Київ, 1963. - С. 278].

⁶⁹ Пор.: "С Богом хоть за море, а без Бога ни до порога" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 36]; "Без Бога ні до порога" [Номис, № 7; Франко, № 865].

⁷⁰ Див. прим. З до віршованого діалогу «Разговор о премудросте».

⁷¹ Див. прим. 65.

⁷² Нетопир - кажан. У літературі старої України нетопиря традиційно пов'язували з темним боком буття. Скажімо, Дмитро Туптало стверджував, що біси мають крила, "яко нетопыри" [Туптало Д. Розыск о расколнической брынской в?р?. - Київ, 1748. -Арк. 491 (зв.)]. Крім того, нетопир належав до кола емблематичних образів. Варто пригадати хоч би 13-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Солнце вышше нетопыря» та підписом: "Лучше умереть, ч?м перестать. Potius mori, quam abstinere" [Емвлемы и с?мволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 4-5].

⁷³ Ідеться про Всевидяще око, тобто про Бога (Сковорода власноруч змалював цей символ у діалозі «Бес?да 2-я»). Образ Всевидящого ока у старій Україні трактували як яскравий зразок "єгипетських" символів [див.: Крекотень В. І. Київська поетика 1637 року // Літературна спадщина Київської Русі і українська література XVI-XVIII ст. - Київ, 1981. - С. 139].

⁷⁴ Сковорода різко негативно ставився до просвітницького скептицизму в питаннях релігії, зокрема до її трактування як пережитку "варварської" старовини [див.: Mircuk J. Н. S. Skovoroda, ein ukrainischen Philosoph des XVIII. Jahrhunderts // Zeitschrift fiir slavische Philologie. - 1928. - Bd. V. - S. 41; Roussow G. G. S. Skovoroda et sa lutte contre le materialisme // Сковородіяна. - Montreal, 1994. - T. 2. - P. 1-15; Tschizewskij D. Skovoroda: Dichter, Denker, Mystiker. - Miinchen, 1974. - S. 213].

⁷⁵ Пор. із тезою Боеція в його «Розраді від філософії» (IV. Р4), де Філософія на запитання, чому люди, які покладаються на здоровий глузд, не годні бачити найвищої правди, каже: "Бо ж навиклих до темряви очей вони не можуть звернути до світла найпрозорішої правди; ті люди уподібнились до птахів, чий погляд живить нічна темінь, а світло дня -засліплює" [Боецій С. Розрада від філософії / Пер. з лат. А. Содомори; передм.

B. Кондзьолки. - Київ, 2002. - С. 111].

⁷⁶ Протиставлення "нетопир - орел (сокіл)" було знане в українській літературі й до Сковороди. Воно є, наприклад, у Феофілакта Лопатинського. Пор.: "О помраченніи русскіи нетопыри, мнящіися орлами!" [Лопатинський ?. Обличеніе неправды раскол-ническія. - Москва, 1745. - Арк. 87].

⁷⁷ Сковорода нав'язується тут до Євангелії від св. Луки, де горличата та голуб'ята - це птахи, посвячені Богові. Див.: єже дати жертвХ, по р?ченно/иХ въ ^кон^Ь гдни, двл гшр/іичицм й/ій д%л птенцЗ го/іХбЙнл (Євангелія від св. Луки 2: 24). На цей вірш звернув увагу ще Іриней Ліонський у третій книзі трактату «Проти єресей» (X, 5) [див.: Ириней Лионский. Против ересей // Ранние отцы Церкви: Антология. - Брюссель, 1988. - С. 651].

⁷⁸ Пор.: "Краснеє пір'я на відвуді (на удодові), але сам смердить" [Номис, № 11201]; "Вудуд -бздюх меже птахами"; "Вудуд ладне пір'я має, коли бо смердит" [Франко, № 4512, 4514].

⁷⁹ Парафраза Євангелії від св. Івана 12: 35-36. Пор.: єфе мало вре/ИА св^тъ въ влсъ єсть: родите, дбндеже св^тъ Й/Иіітс, да тм'а васъ не й/иетъ: й ^одай во Т/и? не в^сть, каліш йдетъ: дбндеже св^тъ нматі, в^рХйте во св^тъ, да сьшове св^тл вХдете. Див. також: Е^сте во йногдл тм'а, нн? же св^тъ ш гд?: йкоже чада св^тл родите (Послання св. ап. Павла до ефесян 5: 8); всй во вьі сьшове св^тл єсте: й сьшове дне: н^с/иы нбфи, ниже ть/иьі (Перше послання св. ап. Павла до солунян 5: 5).

⁸⁰ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 7: 20. Пор.: СЗ П/ішдъ й^ъ по^нлете й^ъ.

⁸¹ Образ фонтана був поширений у бароковій літературі, зокрема українській. Варто пригадати хоч би панегіричну композицію Івана Орновського «Багатий сад» [див.: Ornowski J. Bogaty w parenlel^, slaw^ у honory wirydarz herbownemi ich mosciow panow Zacharzewskich. - Kiiow, 1705. - K. 25-36 (v.)].

⁸² Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 18: 4. Пор.: Водл Г/іХбом слово въ сердцы мХжа, р?ка же й^смчХфи й йстбчникъ жй^ни.

⁸³ Див.: Бод^і Г/іХвок^і сов^тъ въ сердцы лііжа: /иХжъ же пре/иХдръ й^черп/іетъ го (Книга Притч Соломонових 20: 5).

⁸⁴ Євангелія від св. Луки 7: 46.

⁸⁵ Фраза "нетл?нія источник" зустрічається в молитовних текстах [див., наприклад: Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 55].

⁸⁶ Див.: (Я Б/ігвенЇА гдна ^Є/И/іа єг<Ь, СЗ крлсбтъ невесны^ъ й росы, й СЗ ве^днъ йстбчникшвъ hh^S (П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 33: 13).

⁸⁷ Див.: Третя книга Мойсеєва: Левит 11: 1-7.

⁸⁸ Друга книга царств 22: 26.

⁸⁹ Про це писали, зокрема, Арістотель (Історія тварин, 595Ь-596а) та Пліній Старший у своїй «Природознавчій історії» (VIII, 26). Так само зображували верблюда й у ренесансно-барокових емблематичних збірниках. Див., наприклад, 423-ій малюнок зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Верблюд своєю ногою м?шает воду» (підпис: "Мутная вода меня услаждает. Люблю пить мутную воду. Turbata delectat") [Емвлемы и с?мволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 106-107].

⁹⁰ Пор.: "Доброму человеку - что день, то и праздник" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 126].

⁹¹ Книга Ісуса, сина Сирахового 1:12.

⁹² Можливо, це парафраза Книги Йова 21: 18. Пор.: аки П/ієвьі пред в^тро/иъ, или йкоже пр^ъ, єгбже в^а вй^ръ.

⁹³ Ці слова Сократа наводив Діоген Лаерцій (II, 34): "Він [Сократ] казав, що сам він їсть, щоб жити, а інші люди живуть, щоб їсти" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 114]. Крім того, Плутарх у своїх «Мораліях» («Як юнакові слухати поетичні твори», 21е) свідчив: "Сократ казав..., що погані люди живуть заради того, щоб їсти й пити, а хороші п'ють і їдять, щоб жити" [Плутарх. Как юноше слушать поэтические произведения // Памятники поздней античной научно-художественной литературы II—V века. - Москва, 1964. - С. 22]. Латинська версія цієї Сократової фрази, як її подав Квінтіліан, така: "Non ut edam vivo, sed ut vivam edo" [ЦимбалюкЮ., КобівЙ., СмуроваЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 119]. Ця Сократова сентенція була добре відома і в старій українській літературі. Наприклад, в Івана Величковського є така епіграма: "Не жити, єже ясти; / Но ясти, єже жити" [Величковський І. Твори. - Київ, 1972. - С. 129]. Пор. також народне прислів'я: "Чоловік їсть, аби жити, а не жиє, аби їсти" [Франко, № 30964].

⁹⁴ Ідеться про езопівську байку «Півень та перлина». Є й приказка: "Петуху ячменное зерно жемчужины дороже" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957.-С. 643].

⁹⁵ Пор.: "В поле пшеница годом родится, а добрый человек всегда пригодится" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. -С. 776]. Див. також: "Не земля родит, а год"; "Лето родит, а не поле" [там само. - С. 904, 905]; "Не земля родить, а літо" [Номис, № 7269]; "Літо родит, не ріля" [Франко, № 30073].

⁹⁶ У списку: хуждших.

⁹⁷ Старі українські богослови, говорячи про особливе місце Біблії серед книжок, наголошували на тому, що вона - "єдиноє для нас средство и к полученію в?чнаго живота, и к изб?жанію мук в?чных, єсть наставник и утВшитель в житіи добродВтелном, грозный обличитель беззаконников" [Кониський Г. Слово в недВлю двадесят третію // Собраніе сочиненій Георгія Конисскаго, архієпископа Б?лорусскаго. - Санкт-Петербург, 1835. - Ч. 1. - С. 26], "руководца с тмы к св?ту, от смерти к животу, от земл? на небо и простою дорогою до Царства Небеснаго" [Транквіліон-Ставровецький К. Євангеліє учителноє. - Рахманів, 1619. - Арк. 2 (передмова до читача, б. п.)], "посланіє Божіє к людєм, посланіє, приносящеє св?т жизни, учагцеє добронравію, устрояющеє врачевство душевноє, прописующеє правило житія добраго, содВваюгцеє умноженіє правды, св?тилник сущеє в?ры" [Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 1 (зв.)-2 (друга пагін.)]. Як підкреслював Георгій Кониський, біблійні книги "Словом Божіим и Богодухновенным писанієм потому называются, что Дух Святый вдохнул оныя пророкам и апостолам, и язык их (как о себ? пророк Давид написал) был трость, то єсть перо книжника скорописца самаго Бога. Челов?ческія писанія, чьи бы они ни были и как бы исправно не были сложены, Словом Божіим в таком єго разум? назваться не моїут" [КониськийГ. Слово в недВлю Великаго поста// Собраніе сочиненій Георгія Конисскаго, архієпископа Б?лорусскаго. - Санкт-Петербург, 1835. - Ч. 1. - С. 96].

⁹⁸ Книга Притч Соломонових 31: 30-31.

⁹⁹ Книга пророка Ісаї 61: 2.

¹⁰⁰ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї49: 8. Пор.: во вре/ИА прЇАТно пос/іХіш^ъ тебе.

¹⁰¹ Див.: Вс?/ИЪ вре/ИА Й ВрЄ/ИА ВСАЦ/ЬЙ ВЕфИ ПОД невесе/иъ: вре/ИА рлждлти Й вре/ИА О^/ИИр^ТИ, вре/ИА ыдйти Й вре/ИА ЙсТОрГЛТИ ыжденое, вре/ИА О^БИВЛТИ Й вре/ИА ц^/ійти, вре/ИА р^рХіШТИ Й вре/ИА СО^ИД^ТИ, вре/ИА П/МКЛТИ Й В|»Є/ИА С/И^АТИСА, ВрЄ/ИА рЫдЗтИ Й вре/ИА /ІИКОВ^ТИ, вре/ИА p^/METdTH Kd/ИЄНЇЄ Й ВрЄ/ИА СОВИр^ТИ Kd/ИЄНЇЄ, ВрЄ/ИА ШВВІ/И^ТИ Й вре/ИА ОуДіІ/ІАТИСА (Я ШВВІ/И^НЇА, ВрЄ/ИА ЙСМТИ Й ВрЄ/ИА ПОГЇІВ/ІАТИ, ВрЄ/ИА ^ріінйти Й вре/ИА (Яр^АТИ, вре/ИА р^^ДрЗтИ Й ВрЄ/ИА СШЙТИ, ВрЄ/ИА /ИО/ІЧ^ТИ Й ВрЄ/ИА глаголати, вре/ИА /іювйти Й вре/ИА нен^вйд^ти, вре/ИА вр^ни Й вре/ИА /ИЙріІ (Книга Екклезіястова 3: 1-8).

¹⁰² Пор.: "В поле пшеница годом родится, а добрый человек всегда пригодится" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 776].

¹⁰³ "Рік родить, а не лан" (лат.). Це прислів'я походить із «Дослідження рослин» Теофраста (VIII, 6, 6) [див.: Cyzevskyj D. Literarische Lesefrtichte. Ein Zitat aus Theophrast// Zeitschrift fur slavische Philologie. - 1947. - Bd. XIX. - S. 352-353]. Із посиланням на Теофраста його наводив у своїх знаменитих «Адагіях» також Еразм Роттердамський (І. 1. 44) [див.: Opera omnia Desiderii Erasmi Roterodami. - Amsterdam; London; New York; Tokyo, 1993.- Ordinis II. - T. 1. - P. 478; далі сковородинські цитати з «Адагій» відно-товуємо за цим багатотомовим виданням, зазначаючи в дужках усталений порядковий номер зібраних Еразмом приказок та прислів'їв].

¹⁰⁴ Арістотель (гр. АрютотЁАгс;, лат. Aristoteles) (384-322 pp. до н. е.) - великий давньогрецький філософ-систематик, що його старі українські письменники називали "князем філософів" [див.: Kossow S. ПатЕ^іко?, abo Zywoty ss. oycow pieczarskich. -Kiiow, 1635. - S. 5 (Do czytelnika prawoslawnego)], "найславетнішим серед усіх любомудрців" [див.: Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 241 (зв.)] тощо. Як вихованець Києво-Могилянської академії, Сковорода добре знав твори Арістотеля. Однак він не виявляв якоїсь особливої прихильності до цього мислителя. Дехто з коментаторів навіть казав про негативне ставлення Сковороди до Арістотеля [див., наприклад: Гордіевський М. Теоретична філософія Г. С. Сковороди// Памяти Г. С. Сковороди (1722-1922): Збірка статтів. - Одеса, 1923. - С. 15]. Прямих доказів цього немає, але антитетично-символічний спосіб думання Сковороди справді-таки досить далеко відбігає від арістотелівської систематики. У всякому разі, на Арістотеля Сковорода покликався тільки вряди-годи.

¹⁰⁵ "У ритмі нам дає насолоду відомість і порядок". Це - трохи неточна цитата з Арістотелевих «Природознавчих питань» (19,39). Пор.: "^cPu0|ja) 5е х^ак?°К^Е?/

yVO)QL|JOV каі TETay|JEVOV aQL0|j6v EXELV".

¹⁰⁶ Слово Росія у творах Сковороди має два значення: Мала Росія, тобто Гетьманщина, та Велика Росія, тобто Московщина.

¹⁰⁷ Тітір - ім'я пастуха з Вергілієвих «Буколік». Перша еклога розпочинається рядком: "Tityre, tu patulae recubans sub tegmine fagi". У перекладі Миколи Зерова: "Тітіре, ти в холодку опочив-єсь під буком гіллястим" [Зеров М. Твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 1. -С. 197]. Тим часом імена собак запозичені Сковородою з Овідієвих «Метаморфоз» (III, 218, наст.) [див.: Публій Овідій Назон. Метаморфози / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1985. - С. 55-56].

¹⁰⁸ "Бог веде схоже до схожого" (лат.) У своїх творах Сковорода подає цю фразу в п'яти версіях: "Similem ducit Deus ad similem"; "Similem ad similem ducit Deus"; ""0|joiov uqoc, 6|joiov ayEL ?ео<;"; "6|jol6v y[ag>] ic, 6|joiov ay?i ?ео<;"; "Подобнаго до подобнаго ведет Бог". Схожі слова є в Гомеровій «Одіссеї» (XVII, 218), у 8-ій книзі «Нікомахової етики» Арістотеля (1155а34) та в інших джерелах. Неважко віднайти цю сентенцію також у творах старих українських письменників, наприклад, в «Арістотелівських проблемах» Касіяна Саковича ("Написав колись Філософ, що simile appetit simile - подібне прагне подібного, а також хтось (сказав): similis simili guadet - подібне тішиться подібним" [Сакович К. Арістотелівські проблеми // Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI -початок XVII ст. - Київ, 1988. - С. 419]), у «Парергоні» Афанасія Кальнофойського (" ...podobne do podobnego sobie scqga sie" [Kalnofoyski A. Parergon cudow. - Kiiow, 1638. -

S. 2]) чи «Театроні» Івана Максимовича ("всяк бо подобный подобноє себ? любит" [Максимович І. ?ёатро?, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 55]). При тому Кальнофойський розглядав цю тезу як усім відомий філософський загальник, а Максимович пов'язував її з платонівською традицією.

¹⁰⁹ Можливо, Сковорода мав на думці ту обставину, яку підкреслював свого часу Ціцерон: слово дружба (amicitia) походить від слова любов (amor) (Про природу богів, 1,122) [див.: Цицерон. Философские трактаты. - Москва, 1985. - С. 99].

¹¹⁰ Див.: НіірбдХ же В^рОВЛВШЄ/ИХ в? сердце й дХіш єдйнл, й ни едйнъ же ЧТО (Я Й/И^НЇЙ свой^ъ глаголаше своє ввіти, но ба^Х й/иъ вса шбцм (Дії св. апостолів 4: 32).

¹¹¹ Послання св. ап. Павла до галатів 3: 28.

¹¹² Гр. А?у^, лат. lynx - 'рись'. Назву цієї тварини в старовину пов'язували з іменем аргонавта Лінкея (гр. Avjkevc,, лат. Lynceus), котрий мав здатність прозирати крізь речі [див.: Словник античної міфології. - Київ, 1989. - С. 133]. Отож, скажімо, Памва Беринда подає таке значення слова лінкс: "зв?р остров?дз, взроку быстрого и скроз стВну видит" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 429]. До образу Лінкея письменники зверталися дуже часто. Досить пригадати хоч би поезію Горація (Сатири І, 2, 91; Послання, І, 1, 29) [див.: Квінт Горацій Флакк. Твори/ Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 132, 178], «Розраду від філософії» Боеція (III. Р8) ("Якби люди, зауважує Аристотель, мали зір Лінкея, аби й крізь перешкоди прозирати, коли б бачили середину, то хіба навіть Алківіадове, зовні прекрасне тіло, не здавалося б їм гидким?" [Боецій С. Розрада від філософії / Пер. з лат.

A. Содомори; передм. В. Кондзьолки. - Київ, 2002. - С. 85]) чи «Домашні бесіди» Еразма Роттердамського ("Воістину ти зіркіший від самого Лінкея, якщо під стількома покровами можеш побачити душу" [Еразм Роттердамський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини В. Литвинова, Й. Кобова. - Київ, 1993. - С. 136]). Згідно із фантастичними описами середньовічних бестіаріїв та фізіологів, Лінкеєву прозорливість мала й тварина "лінкс". Образ лінкса-Лінкея був відомий в українській літературі й до Сковороди. Наприклад, Мелетій Смотрицький у «Ексетезисі», звертаючись до свого супротивника Андрія Мужиловського, писав: як примічати щось у ближнього, так ти Лінкей (Lynceus), а як у себе самого - так кріт (talpa) [див.: Smotryc'kyjМ. Exethesis, abo Expostulatia. - Lwow, 1629. - K. 16].

¹¹³ Пор.: "Больше друзей - больше и врагов" [Пословицы русского народа. Сборник

B. Даля. - Москва, 1957. - С. 774]; "Більше приятелів, більше і ворогів" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут,

А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 706].

¹¹⁴ Парафраза Книги Псалмів 106 (107): 26. Пор.: вос^одатъ до невесъ й ніщбдАтъ до ве^днъ.

¹¹⁵ Євангелія від св. Івана 3:18.

¹¹⁶ Парафраза Книги Йова 1: 22. Пор.: й не длде ве^Х/ЖА бгХ.

¹¹⁷ Парафраза Книги Псалмів 144 (145): 2. Пор.: Hd всакъ день В/ііігос/іов/ік та.

¹¹⁸ Євангелія від св. Матвія 5: 14.

¹¹⁹ Послання св. ап. Павла до римлян 10:15. ^ш Євангелія від св. Івана 17:17.

^ш Можливо, джерелом сюжету цієї байки Сковороди є емблематика. Див., наприклад, 112-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata», що має назву «Лев спящій» (підпис: "Сердце его бдит и бодрствует. Cor vigilat") [див.: Емвлемы и с?мволы избранные. -Санкт-Петербург, 1788. -С. 28-29].

^ш Пор. 497-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata», що має назву «Мертвый лев, на него зайцы скачут» (підпис: "Ни с харями, ни с чучелом не боротся. Стыдно живому биться с мертвым. Cum larvis non luctantur") [Емвлемы и с?мволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 126-127]. Крім того, Сковорода міг мати на думці й латинську приказку: "Leonen mortuum etiam catuli mordent" ("Мертвого лева й щенята кусають") [Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост.

C. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 191].

^ш Фраза "и во в?ки в?ков" належить до конклюзії молитовного церковнослов'янського тексту: "нын? и присно, и во в?ки в?ков".

^ш Мабуть, це парафраза Книги пророка Даниїла 6: 26-27. Пор.: той єсть вгъ живьш Й ПреВЬІВЛАЙ ВО В^КИ, Й цртво Є™ не р^СЫП/іеТСА, Й В/МСТЬ Є™ до концл: поде/шетъ й й^ВііВ/іАетъ, й творйтъ ^н^/Иєнїа й чХдесл Hd невесй й Hd ^е/И/ій. Див. також: Да

BOC^Bd/ІАТЪ Й/ИА гдне: Йкш ВО^НЕСеСА Й/ИА ТОПА) ЄдЙнЛГШ, ЙсПОВ^ДЛНЇЄ ЄГШ Hd ^Е/И/іЙ й

Hd нвсй (Книга Псалмів 148 (149): 13).

¹²⁵ Парафраза Книги Притч Соломонових 8: 35. Пор.: йс^бди во /иой йс^бди животк ^ш Послання св. ап. Павла до колосян 3: 2.

¹²⁷ Євангелія від св. Матвія 28: 6; Євангелія від св. Марка 16: 6; Євангелія від св. Луки 24: 6.

¹²⁸ Книга Псалмів 67 (68): 2.

¹²⁹ Василій Великий (гр. ВаоіАєоі; д МЁуас,) (бл. 329-379 pp.) - один із найавторитетніших візантійських богословів, чию творчість Сковорода добре знав і високо цінував. Принаймні реєстр "істинних богословів" у трактаті «Жена Лотова» він розпочинає саме з нього.

¹³⁰ Мабуть, Сковорода має на думці трактат Василія Великого «Про Святий Дух» (розділ 15, параграф 35), де сказано таке: "...Якщо хто-небудь, говорячи про Євангелію, стверджуватиме, що вона є прообразом життя після воскресіння, то він, на мою думку, не погрішить проти правди" [Творения иже во святых отца нашего Василия Великого, архиепископа Кессарии Каппадокийския. - Москва, 1993. - Ч. 3. - С. 284].

<²> Сковорода має на думці слова: И вйд'І; ^лл?ъ отецъ ^jhjcIhb нл'отХ отії^і своегш, й й^шедъ вбнъ повидл ОБ-іїма врлто/ил свой/Md (Перша книга Мойсеєва: Буття 9: 22).

¹³¹ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 49: 9. Пор.: во^/іегъ o^chS/іъ єсй йкш /іевъ й йкш ск??иенъ: кто во^вХдитъ gro;

¹³² Євангелія від св. Матвія 9: 24.

¹³³ Книга Псалмів 83 (84): 2.

¹³⁴ Неточна цитата з Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 24: 5. Пор.: кб/ів доврй дб/ии твой, икшве.

¹³⁵ Натяк на українську народну пісню «Пливе щука з Кременчука, пливе собі стиха...».

¹³⁶ Меандр (гр. Маіа?брос;' сучасна назва - Мендерес) - річка в Малій Азії, чиє річище дуже звивисте. Про неї Сенека в «Моральних листах до Луцілія» (СІ?, 15) писав таке: "...Меандр - вічний предмет вправляння та гри для всіх поетів", бо ця річка, "утворюючи незліченні коліна, то наблизиться до свого річища, то знов од нього відбіжить, так і не ввіллявшись сама в себе" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 465].

¹³⁷ Ці слова Сковороди означають не космополітичну настанову на взір "ubi bene, ibi patria" ("де добре, там і батьківщина"), а те, що справжнє щастя перебуває всередині нас самих [докладніше див.: УшкалоеА. Сковорода та Україна // УшкалоеА. Есеї про українське бароко. - Київ, 2006. - С. 142-143].

¹³⁸ Парафраза прислів'їв: "Не місце чоловіка красить, а чоловік місце" [Номис, № 955; Франко, № 17607]; "Не человек местом красится, а место человеком"; "Не место человека красит, а человек - место" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 249, 720].

¹³⁹ Можливо, це парафраза Книги Псалмів 118 (119): 19. Пор.: Приішецъ єс/ив нл уеши.

¹⁴⁰ У християнській традиції така думка чи не вперше зринає в анонімному «Посланні до Діогнета» (5): "Вони [християни] мешкають у своїй вітчизні, але як приходьки; беруть участь у всьому, як громадяни, а терплять усе, як чужоземці. Для них всяка чужа країна є вітчизною, а всяка вітчизна - чужа країна... Перебувають на землі, але є громадянами неба" [Послание к Диогнету// Ранние отцы Церкви: Антология. - Брюссель, 1988. -С. 595-596].

¹⁴¹ Послання св. ап. Павла до римлян 7:14.

¹⁴² Очевидно, Сковорода має на думці слова: Hd4<j/io пре/йрости стрл^ъ гденв (Книга Псалмів 110 (111): 10; Книга Притч Соломонових 1: 7; 9: 10).

¹⁴³ Книга Псалмів 18 (19): 13.

¹⁴⁴ Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 56.

¹⁴⁵ Книга пророка Ісаї 48: 22; 57: 21.

¹⁴⁶ Книга Псалмів 13 (14): 1; 52: 2.

¹⁴⁷ П'ята книга Мойсеева: Повторення Закону 28: 16.

¹⁴⁸ Людська душа, як гадали старі українські автори, найбільше потерпає від страху саме перед лицем смерті. "О смерте, смерте, чему ты так єстес страшна, - писав, наприклад, Климентій Зиновіїв. - Не толко ты, леч твоя и память ужасна" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 36]. При тому "страшна и ужасна тайна смертная" [Алфа і Омега. - Супрасль, 1788. - Арк. 488] мала б завжди стояти перед очима набожної людини, адже та ніколи не повинна забувати про "чтыры остатечныи речи: смерть, суд Божій страшный, пекло и Царство Небесноє" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 911; див. про це: Cyzevskyj D. Zu den slavischen Schriften tiber die "vier letzten Dinge" // Zeitschrift fur slavische Philologie. - 1936. - Bd. XIII. - S. 76]. Навіть Христос, бувши непідвладним страхові Богом, як людина, обливався кривавим потом "з самаго уваженя наступуючои горкои муки" [Winnickil. Ustawy rz^du duchownego і inne pisma. - Przemysl, 1998. - S. 71], "терп?л на души" перед смертю "смуток, жаль, тоскность, боязнь, страх..." [Слово к народу ка?оліческому. - Почаїв, 1765. - Арк. 33 (зв.)].

¹⁴⁹ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 57: 20. Пор.: Неправедній же bo^bo/IhXkitca й почйти не воз/ибгХтъ.

¹⁵⁰ Пор.: "Гр?х єсть... самоизволноє преступленіє запов?дій Божіих, или єсть глаголаніє, дВланіє или желаніє противу запов?д? Божея" [Гізель І. Мир с Богом челов?ку. - Київ, 1669.-С. 24].

¹⁵¹У списку: прибель.

¹⁵² Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до римлян 7: 18. Пор.: єжє во ^от^ти при/іежйтъ ЛІН, А ЄЖЄ СОД^АТИ ДОБрОЄ, НЕ WBp^TdKI.

¹⁵³ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 8: 34. Пор.: всакъ творАЙ гр^уъ рлбъ єстб rp-b^k

¹⁵⁴ Думка про те, що бджоли працюють не так для себе, як для людей, належить до загальників. Досить пригадати хоч би рядок Горація: "Sic vos non vobis mellificatis, apes" ("Так ви не для себе збираєте мед, бджоли") [Цішбалюк Ю., Кобів Й., СмуроеаЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. -Вінниця, 2003. - С. 307-308], або прислів'я: "Не на себя пчела работает" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 512]. її можна знайти вже в найдавніших фізіологах [див.: СумцовН. Культурные переживания // Киевская старина. -1890. - Т. XXVIII. - Февр. - С. 326]. В українській літературі XVIII ст. вона могла звучати, наприклад, так: "Трудолюбніи бо пчелы премудро труждающіися не себв, но людям в пріобр?теніс и сладость собирают..." [Максимович І. ?ёатро?, или Позор нравоучи-телный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 10].

¹⁵⁵ Натурфілософи подавали такий "портрет" трутня: "Вони [трутні] від природи ліниві й дурні, сідають на невідомих тварин, про що говорить Вергілій («Георгіки», кн. IV). Крім того, трутні не мають жодних турбот, не знають, з яких квітів збирати їжу" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. -С. 473]. Про трутнів та бджіл писали й інші старі українські автори, наприклад, Данило Братковський (епіграма «Od pszczol trutnie lec^ smutnie» [див.: Братковський Д. Світ, по частинах розглянутий: Фототипічне видання. Переклад. Джерела. Студії. - Луцьк, 2004. -

С. 346].

¹⁵⁶ Книга Ісуса, сина Сирахового ЗО: 22.

¹⁵⁷ За словником Бориса Грінченка, нороха означає "велика нора" [Див.: Словарь української мови. - Київ, 1908. - Т. II. - С. 570].

¹⁵⁸ Ідеться про видатного римського державного діяча та письменника Марка Порція Катона (Старшого) (Marcus Porcius Cato Superior) (234-149 pp. до н. e.), автора «De re rustica» та «Origines».

¹⁵⁹ Марк Туллій Ціцерон (Marcus Tullius Cicero) (106-43 pp. до н. e.) - видатний римський оратор, державний діяч (консул у 63 р.) та письменник, чия творчість була добре відома в старій Україні, де його вважали неперевершеним майстром красномовства. Це засвідчують самі назви києво-могилянських курсів риторики: «Penarium Tullianae...», «Arbor Tulliana...», «Orator e mente Tulliana...», «Rostra Tulliana...», «Hortulus Tullianus...», «Oriens illustrissimus Iasinscianae Cynthiae Tulliano coelo currenti...», «Classis oratoria inter Tulliana flumina...», «Hortus Tullianus...», «Thesis principis Tullii...». Ціцерон писав, зокрема, філософські діалоги. Один із них - «De senectute» (його вивчали в нижчих класах колегіумів [див.: UlcinaiteE. Teoria retoryczna w Polsce і па Litwie w XYII wieku: Proba rekonstrukcji schematu retorycznego. - Wroclaw; Warszawa; Krakow; Gdansk; Lodz, 1984. - S. 39]) - Сковорода переклав книжною українською мовою. Персонажем цього діалогу є Катон Старший.

¹⁶⁰ "Трисолнечноє єстество" - окреслення Бога в церковній службі. Див., наприклад: "Єдино тя пою трісолнечноє єстество..." [Октоїх, сир?чь Осмогласник. - Київ, 1739. -Арк. 5 (зв.)]; пор.: "...О безсмертне трисолничне Сод?телю, темной области отступити от мене повели и св?ту в?чному твоєму причастника мене сотвори" [В?нец в честь трев?нчанному Боїу. - Чернігів, 1712. - Арк. 5 (зв.)].

¹⁶¹ Сковороді дуже імпонували моральні настанови Епікура. Принаймні він кілька разів цитував по-українському та по-грецькому Епікурову сентенцію: "Спасибі Боїу, що потрібне зробив легким, а важке непотрібним" (трактати «Начальная дверь ко христіянскому добронравію», «Silenus Alcibiadis», діалоги «Наркісс», «БесВда, нареченная двоє», «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни», «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира», «Брань архистратига Михаила со Сатаною»), ба навіть, услід за Михайлом Козачинським, захищав Епікура від несправедливих закидів на його адресу, характерних, зокрема, для переважної більшості українських філософів та богословів Х?ІІ-Х?ІІІ ст. "Епікурейці, - писав, наприклад, Касіян Сакович, - визнавали цілковиту смертність душі, тому, як правило, проводили свої дні в насолодах і надмірностях, кажучи: їж, пий, веселися, після смерті немає ніякого блаженства" [Сакович К. Трактат про душу// Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI -початок XVII ст. - Київ, 1988. - С. 490] (тут Сакович цитує старовинну студентську пісню: "Edite, bibete, post mortem nulla voluptas"). Так само поціновували науку Епікура й Іпатій Потій, Петро Могила, Стефан Яворський, Георгій Кониський та інші. Натомість Сковорода ладен тлумачити самого Христа як "єврейського Епікура" [про стосунок Сковороди до філософії Епікура див.: Ушкалов Л. "Епікур - Христос" // УшкаловЛ. Григорій Сковорода і антична культура. - Харків, 1997. - С. 69-76].

¹⁶² У діалозі «Брань архистратига Михаила со Сатаною» Сковорода подає цю сентенцію по-грецькому: "Харіс; тг] ^акаріа Фистєі. оті та а?аукаіа Ё7таіг|ст?? Ейлорістта. та 5є Ьистбритта, оик а?аукаіа". Схожі слова є в третьому листі Епікура до Менекея (130, 8-9) [пор.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. -Москва, 1979. - С. 435]. На думку Амфіана Лебедєва, Сковорода цитував Епікура за Климентом Олександрійським (Cant., X; De virtute, 785-795; Stromata, IV, 23) [див.: ЛебедееА. Г. С. Сковорода как богослов// Вопросы философии и психологии. -1895.-

Кн. 27 (2). - С. 172; пор.: Tschizewskij D. Skovoroda: Dichter, Denker, Mystiker. - Miinchen, 1974.-S. 175,180].

¹⁶³ Парафраза Послання св. an. Павла до галатів 3: 28. Пор.: н^сть /иХжескїй пб/іъ, ни женскїй: вен во вві єдйно єсте ш ^рт? їнс'Ь.

¹⁶⁴ Парафраза Послання св. ап. Павла до ефесян 1: 23. Пор.: иже єсть... всачєскла во

воЁ^ъ. Див. також: да вХдетъ вгъ всачєскла во всё^ъ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 28). Бог як "все в усьому" - популярна неоплатонівська тема, яку можна знайти, наприклад, у Прокла, Діонісія Ареопагітського, Еріугени, Ніколая Кузанського та інших [див.: ErdmannE. von. Unahrdiche Ahnlichkeit. Die Onto-Poetik des ukrainischen Philosophen Hryhorij Skovoroda (1722-1794). - Koln; Weimar; Wien, 2005. - S. 271-272]. Наприклад, Діонісій Ареопагітський (Божі імена, 9.5) писав: "... перебуваючи

неподільним та залишаючись неодмінно самототожним, він [Бог], заради порятунку всесвіту промислительно стає всім у всьому" [Святой Дионисий Ареопагит. Божественные имена // Мистическое богословие. - Киев, 1991. - С. 80].

¹⁶⁵ Тобто в Карпатах.

¹⁶⁶ Пор. зі словами одного негідника, змальованого на сторінках новиковського часопису «Живописец»: "Знаешь ли ты, молокосос, что я имею патент, которым повелеваетея признавать меня и почитать за доброго, верного и честного титулярного советника..." [Избранные произведения русских мыслителей второй половины XVIII века. - Москва, 1952.-Т. II.-С. 207].

¹⁶⁷ Протиставлення кабана та бобра засноване на приказці: "Свинья не родит бобра..." [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 722].

¹⁶⁸ Епанча - опанча, одяг у формі широкого плаща. Слово епанча досить часто зринає, зокрема, в російських приказках: "Выбирай епанчу по плечу!"; "Не к роже рогожа, не к лицу епанча"; "Не нашего сукна епанча" тощо [Пословицы русского народа. Сборник

B. Даля. - Москва, 1957. - С. 632, 639, 647]. Зринає воно і в сучасних Сковороді літературних творах, наприклад, на сторінках новиковського часопису «Живописец»: "...служишь всем вещам сея красавицы общим покрывалом или епанчею" [Избранные произведения русских мыслителей второй половины XVIII века. - Москва, 1952. - Т. II. -

C. 204].

¹⁶⁹ Очевидно, Сковорода має на думці народне прислів'я: "Свиня в наритниках - так вже й кінь!" [Еіомис, № 993], або: "Свиня в наритниках ще не кінь"; "На свиню хоч сідло надінь -все конем не буде" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період/ Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 125, 438].

¹⁷⁰ Ідеться про байку Езопа «Галка та інші птахи» [Езоп. Байки. - Київ, 1961. - С. 114]. Пор. також байку Федра «Зарозумілий Грак та Пави» [Федр. Байки / Упорядкування, передмова, переклад та примітки Володимира Литвинова. - Київ, 1986. - С. 28]. Сюжет про ворону, яка вбралася в лебедине або павичеве пір'я, відомий і в східнослов'янському фольклорі [див.: Сравнительный указатель сюжетов. Восточнославянская сказка / Составители: Л. Г. Бараг, И. П. Березовский, К. П. Кабашников, Н. В. Новиков. - Ленинград, 1979. - С. 93 (244)].

¹⁷¹ Сковорода має на думці фольклорний сюжет про віслюка, який начепив на себе шкуру лева, але був пізнаний по голосу (або коли шкура з нього сповзла) [див.: Сравнительный указатель сюжетов. Восточнославянская сказка / Составители: Л. Г. Бараг, И. П. Березовский, К. П. Кабашников, Н. В. Новиков. - Ленинград, 1979. - С. 87 (214В)].

¹⁷² Наприклад, у Лукіана (сатира «Невігласу, котрий купував багато книжок», 4) зринає така фраза: "Адже мавпа, як каже прислів'я, залишається мавпою, хоч надінь на неї золотий ошийник" [Лукиан из Самосаты. Избранная проза. - Москва, 1991. - С. 207]. Є й латинська приказка: "Simia simia est, etiam si aurea gestet insignia" ("Мавпа є мавпою, якщо вона навіть у золотих відзнаках") [ЦимбалюкЮ., КобіеЙ., СмуроеаЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 308].

¹⁷³ Див.: Икоже оусерА^в ^ллтый въ нбадре^ъ свинїй, такш жен? В/іоХ/Ин?й л^пота (Книга Притч Соломонових 11: 22). Пор. приказку: "Свинья в золотом ошейнике все свинья" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 587].

¹⁷⁴ Пор.: "Куди рівняцьця свині до коня, коли шерсть не така!" [Номис, № 7931]; "Що кінь, то не свиня: шерсть не така і нога тонка"; "Куди свиня до коня" [Франко, № 14817, 22876]; "Не рівняйся, свиня, до коня, бо шерсть не така"; "Прирівняв свиню до коня, та шерсть не така" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники:

B. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 125, 443].

¹⁷⁵ Полушка - за часів Сковороди, дрібна мідна монета. її назва зринає в приказках, де йдеться про щось геть дешеве. Наприклад: "За полушку - ні в борщ, ні в юшку" [Номис, № 10579]; "Не стоит ни полушки" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. -Москва, 1957. - С. 534] тощо.

¹⁷⁶ Існує народна приказка: "Пізнати горнець по голосі" [Франко, № 6862].

¹⁷⁷ Сковорода подає цей сюжет також у діалозі «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

¹⁷⁸ Пор.: "Не суди по одежі, суди по уму!" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Баїмут. - Київ, 1963. - С. 323].

¹⁷⁹ Пор.: "Яка яблунька, такі й яблучка" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період/ Упорядники: В. Бобкова, Й. Баїмут, А. Багмут. - Київ, 1963.-

C. 594].

¹⁸⁰ Див.: Въ ве/ійц?/иъ же до/иХ не тбчїгс сосХди улатн й среврАни сХтв, но й древАни й Г/іЙнани: й ови оувш въ честв, ови же не въ честв (Друге послання св. ап. Павла до Тимофія 2: 20).

¹⁸¹ Див.: И/іЙ не Й/ИЛТВ В/МСТИ СкХдб/ІВНИКЪ Hd вренїи, (Я тогшжде С/И^ЬшЄНЇА сотворйти овъ оу'вш сосХдъ въ честв, овъ же не въ честв (Послання св. ап. Павла до римлян 9: 21).

¹⁸² Гр. афєбрсог - 'нужник'.

¹⁸³ Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 589, 700. Це прислів'я вживали й сучасні Сковороді російські письменники. Наприклад, Олександр Радіщев узяв його за епіграф до своєї «Пісні історичної»: "Не красна изба углами, / Но красна лишь пирогами" [РадищевА.Н. Песнь историческая// РадищевА.Н. Избранные философские сочинения. - Москва, 1949. - С. 438].

¹⁸⁴ Див. прим. 17. Сковорода говорить про емблематичні образи, які він бачив у класах Харківського колегіуму.

¹⁸⁵ Це - емблематичний образ під назвою «Stellio»: потвора із зіркою на лобі та підписом "Sub luce lues", тобто "Під сяйвом зараза (погибель)". Схожу емблему можна знайти, наприклад, у збірнику Дієго Фахардо де Сааведри «Idea Principis Christiano-Politici 100 Symbolis expressa» (Coloniae, 1650) під номером 347. В амстердамському збірнику «Symbola et emblemata» див. емблему 59-у «Хамелеон», що має підпис: "Под св?том тьма. Под сладостью желчь сокрывается. Sub luce lues" [Емвлемы и с?мволы избранные. -Санкт-Петербург, 1788. -С. 16-17].

¹⁸⁶ Сковорода має на думці слова: Гбре Bd/иъ, кнйжницві й флрїсеє, /іице/и^ри, йкш подовитєса гровш/иъ повЗп/іенві/ИЪ, иже внтадХ оуво Йв/іакітса крлсны, внХтрвХдХ же пб/іни сХтв костей /иертвві^ъ й всакїа нечистотві (Євангелія від св. Матвія 23: 27).

<³> Див. прим. 108.

¹⁸⁷ Див. прим. 108.

¹⁸⁸ У списку: Наперстником.

¹⁸⁹ Дії св. апостолів 13: 22. Повністю цитата звучить так: швр?тб^ъ двдл свшл іессеовл, /иХжл по срцХ /И0Є/ИХ.

¹⁹⁰ Євангелія від св. Івана 15:14.

¹⁹¹ Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 776.

¹⁹² Пор.: "Был я у друга, пил я воду слагце меду"; "У друга пить воду лучше неприятельского меду" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. -

С. 774]; "У друга вода солодча вражеського меду" [Номис, № 9513].

¹⁹³ Пор.: "Не м?и сто коп, як сто другов" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. -Київ, 1971. - С. 261]; "Не май і сто рублів, як одного друга" [Номис, № 9512]; "Не май сто рублів, а одного друга" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період/ Упорядники: В. Бобкова, Й. Баїмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 701]. Близьким до цих прислів'їв є латинський вираз: "Ubi amici, ibi opes" ("Де друзі, там і багатство") [Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. С. Б. Барсов. -Москва, 2006. - С. 342]. Схожі сентенції можна знайти й у творах інших старих українських письменників, наприклад, у Данила Братковського [див.: БраткоеськийД. Світ, по частинах розглянутий: Фототипічне видання. Переклад. Джерела. Студії. - Луцьк, 2004. - С. 188].

¹⁹⁴ Підхожий мотив є в «Моральних двовіршах» Діонісія Катона (1,33), які були обов'язковою лектурою під час вивчення латинської просодії [див., наприклад: ЛебедееА. Харьковский коллегиум как просветительный центр Слободской Украины до учреждения в Харькове университета // Чтения в Императорском Обгцестве истории и древностей российских при Московском университете. - 1885. - Кн. 4 (окт.-дек.). - С. 68]: "Cum dubia incertis versetur vita periclis, / pro lucro tibi pone diem, quicumque sequetur" ("Оскільки життя ненадійне й проходить серед явних небезпек, / уважай за добро для себе кожен день, коли ти трудився" [Дионисий Катон. Моральные дистихи // Вестник древней истории. -1981. - № 4. - С. 229]).

¹⁹⁵ Марк Ульпій Траян (Marcus Ulpius Trajanus) (53-117 pp.) - римський імператор упродовж 98-117 pp. Його називали "Найкращим Принцепсом".

¹⁹⁶ Тіт Флавій Веспасіан (Titus Flavius Vespasianus) (9-79 pp.) - римський імператор упродовж 69-79 pp., засновник династії Флавіїв. Сковорода знав про нього не лише з римської історіографії, зокрема з «Життя дванадцяти цезарів» Светонія, але також з опери «Тітове милосердя» («La clemenza di Tito»), чиє лібрето написав П'єтро Метастазіо, взявши за взірець сюжет трагедії П'єра Корнеля «Цінна, або Милосердя Авіуста». Уперше ця опера була виконана під час коронації імператриці Єлизавети Петрівни [див.: Махновець А. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. - С. 82-87].

¹⁹⁷ Сковорода подає українською мовою приписувану Тітові крилату фразу: "Diem perdidi". У 8-ій книзі «Життя дванадцяти цезарів» Светоній розказує про Тіта таку історію: "А якось за вечерею, пригадавши, що за цілий день нікому не зробив нічого доброго, він промовив свої знамениті слова, пам'ятні й гідні всілякої похвали: 'Друзі мої, я змарнував день'" [Гай Светоний Транкеилл. Жизнь двенадцати цезарей/ Пер. с лат. предисловие и послесловие М. Л. Гаспарова. - Москва, 1990. - С. 209]. Із сучасників Сковороди цю історію згадував, наприклад, Іван Крилов на сторінках «Санкт-Петербургского Меркурия»: "Великий Тит плакал, говорят, о том дне, который проводил, не сделав доброго дела..." [Избранные произведения русских мыслителей второй половины XVIII века. - Москва, 1952. - Т. II. - С. 386].

¹⁹⁸ Перше соборне послання св. ап. Івана 4: 8,16.

¹⁹⁹ Перше соборне послання св. ап. Івана 3: 6.

²⁰⁰ Цитата трохи неточна. Пор.: првникХ ^ііконъ не лежйтъ, но Бе^кшнны/иъ (Перше послання св. ап. Павла до Тимофія 1: 9).

²⁰¹ Послання св. ап. Павла до римлян 14: 4.

²⁰² У старих університетах були доктори богослів'я, права та медицини.

²⁰³ Послання св. ап. Павла до галатів 4: 7.

²⁰⁴ Пор.: "Доброе братство милее богатства" [Пословицы русского народа. Сборник

В. Даля. - Москва, 1957. - С. 776]; "Добре брацтво краще багацтва" [Номис, № 9502]; "Добре братерство краще багатства"; "Дружба та братство дорожче багатства" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період/ Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 157, 701].

²⁰⁵ Див.: ДрХгъ в^ренъ крбвъ кр^покъ: швр?тьш же gro швр^те сокрбвифе (Книга Ісуса, сина Сирахового 6: 14).

²⁰⁶ Євангелія від св. Івана 15: 14.

²⁰⁷ Неточна цитата з Євангелії від св. Марка 3: 32. Пор.: се, літи твоа й врлтЇА.

²⁰⁸ Книга Ісуса, сина Сирахового 15: 2.

²⁰⁹ Євангелія від св. Івана 18: 37. Повністю вірш звучить так: нл сїе родй^сА й нл сїе

пріидб^ъ въ /жръ, да свид^тє/іствХкі йстинХ.

²¹⁰ Євангелія від св. Івана 17: 17.

²¹¹ Фраза въ рХи/Ь вжїей зринає в Книзі Притч Соломонових 21: 1, у Книзі Екклезіястовій 9: 1 та в Книзі Премудрості Соломонової 3: 1.

²¹² Євангелія від св. Івана 15: 5.

²¹³ Книга Ісуса, сина Сирахового 6: 14.

²¹⁴ Див. прим. 67.

²¹⁵ Перше соборне послання св. ап. Івана 4: 8,16.

²¹⁶ Пор.: "Мученики святій причастившеся огню, ражженіє показаху божественнаго своєго любленія" [Октоїх, сир?чь Осмогласник. - Київ, 1739. - Арк. 17].

²¹⁷ Пісня над піснями 8: 6.

²¹⁸ Це поняття в літературі старої України мало також форму "боговидВніє" [див.: Туптало Д. Книга житій святых. - Київ, 1689. - Арк. 68 (зв.).] чи "философскоє боговидВніє" [див.: Алфа і Омега. - Супрасль, 1788. - Арк. 191 (зв.)].

²¹⁹ Книга Премудрості Соломонової 7: 27.

²²⁰ Книга Премудрості Соломонової 8: 2.

²²¹ Книга Премудрості Соломонової 7: 29.

²²² Пісня над піснями 6: 9.

²²³ Книга Премудрості Соломонової 8: 7.